«И непідкупний голос мій була луна російського народу…» (А. С. Пушкін про призначення поета)

“Іди один і зціляй сліпих…” Олександр Сергійович Пушкін є нашим національним надбанням. Це дуже голосна фраза, але вона абсолютно справедлива. Постараюся пояснити, чому я в цьому так упевнена. Звичайно, життя будь-якого, навіть самого “маленького”, людини має свою унікальну цінність, як цеглинка в будинку історії людства

Крім того, дуже багато сильних і талановитих людей вертять уперед колесо історії, працюючи в різних областях мистецтва, науки й техніки. Але є люди особливо видатні, генії, яких можна перерахувати по пальцях. Учинки геніїв можуть змінювати хід історії, якщо вони політичні діячі або полководці. Відкриття геніїв розсовують обрії людської свідомості, якщо ті присвятили себе науці. Добутку геніїв облагороджують людство, якщо вони творці

От уже майже двісті років все російськомовне населення землі виховує кращі свої якості all soch © 2005 на творчості Олександра Сергійовича Пушкіна. Цей факт є безперечним доказом того, що поет вірно розумів своє призначення й геніально його виконав. Історія всіх розставляє по своїх місцях, і у двадцять перших століть ми можемо з повною впевненістю сказати, що горде пророцтво Пушкіна збулося: Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленъя втече, - И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит. У метафоричному вірші “Пророк” Пушкін говорить про те, що поетові Божественною силою запропоновано бути пророком. Це дуже важка місія, але відмовитися або змінити їй не можна. У грудях поета живе вогонь, що не дозволяє йому залишатися байдужим до лих і страждань інших людей

И слух у поета незвичайний, він уловлює те, чого не чує простий смертний: И почув я неба содроганье, И горний ангелів поле, И гад морських підводний хід, И дольней лози прозябанъе. А Для того щоб поет міг виразити те, чому співчуває своїм гарячим серцем і що чує внутрішнім слухом, Бог вклав у його вуста “жали мудрыя змії”. Завдяки цьому поет може не просто говорити, а “дієсловом палити серця людей”, щоб не залишилося глухих до чужих нещасть і байдужих до чужого болю. Прикладом добутку, створеного пророком, може служити ода “Вільність”. Поет сміє говорити правду прямо в особу “самовластительным лиходіям”, призиває їх до справедливості: Владики! вам вінець і трон Дає Закон – а не природа; Коштуєте вище ви народу, Але вічний вище вас Закон. Пригнобленому народу поет говорить про те, що Воля дає-дорогою ціною, але вона коштує того, щоб за неї боротися: А ви мужайтеся й внемлите, Повстаньте, занепалі раби! Але, на жаль, більшість рабів смиренно приймають існуючу несправедливість

Бачачи це, “волі сівач пустельний” має повне право гнівно сказати людям про те, що вони самі винуваті у своїй приниженості: Пасіться, мирні народи! Вас не розбудить честі клич. До чого чередам дарунки волі? Їх повинне різати або стригтися Але розчарування, що звучить у цих рядках, зовсім не означає, що поет відмовляється від своєї просвітительської місії. Просто він “вийшов рано, до зірки”. Але пройде час, і “зійде вона, зірка чарівного щастя, Росія вспрянет від сну..” Кращі сини нашої Батьківщини будуть повторювати слідом за пророком слова з послання “До Чаадаєва”: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! Значення творчості Пушкіна в становленні й розвитку самосвідомості наших націй важко переоцінити

Практично немає хвилюючих нас тим, які обійшов би увагою наш національний геній. У чудового поета кінця двадцятого століття Булата Окуджавы є алегоричний вірш, що я дуже люблю. Воно образно трактує незриму присутність творчості Пушкіна в нашім житті: сім’я фотографується на тлі його портрета. Щоб діти не відволікалися під час зйомки, фотограф обіцяє, що з апарата вилетить пташка: Ми будемо щасливі, благодаренье знімку, Нехай життя коротка проноситься й тане. На віка вічні ми все тепер в обнимку На тлі Пушкіна… І пташка вилітає! Здійснює зв’язок часів: ця пташка завжди нагадує мені про свою далеку родичку, що в 1823 році ввічнив пророк нашої Батьківщини Олександр Сергійович Пушкін: У чужині свято спостерігаю Рідний звичай старовини: На волю пташку випускаю При світлому святі весни. Я став доступний утешенью; Зарахована Бога мені нарікати, Коли хоч одному створінню Я міг волю даровать!

Збережи - » «И непідкупний голос мій була луна російського народу…» (А. С. Пушкін про призначення поета) . З'явився готовий твір.

«И непідкупний голос мій була луна російського народу…» (А. С. Пушкін про призначення поета)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.