Як можна охарактеризувати вираження И. Я. Франко: «…Малим ще хлопчам у мамині пісні заслухався я…»? Пісня, з якої мати ніколи не розставалася, залишила в душі малого Івана вогник любові до фольклору, що постійно харчував його творчість. Щонайніжніше Іван Франко любив народну пісню. Від нього записано й увійшло в скарбницю музичного фольклору кілька десятків оригінальних народних галицьких пісень

Перебуваючи в Києві (1885), поет наспівав Миколі Лисенко кілька своїх улюблених мелодій. Це були пісні «Про Довбуша», «Пливе селезень по Дунаю», «Жалю мої, жалі» і «Бескиде зелений». Ці п’ять пісень стали прикрасою Лисенкового «Збірника українських пісень» і тепер є хрестоматійними зразками западнонародного фольклору. Надзвичайно коштовними є, записані від Франко Климентом Квіткою (в 1901 році, 31 пісня) і Філаретом Колессою в 1912 році. 1894 року у Львові И. Франко очолив комітет, що централізував музичну фольклерную роботу. Завдяки ініціативі поета вийшло в мир наукове видання: «народні пісні з мелодіями». Воно дуже різноманітне: від пісні до опери. У процесі освоєння поезії И. Франко музикантами першорядне значення мав вихід із друку збірника «З вершин і низин». І одним з перших інтерпретаторів лірики Франко був М. Лисенко. Його добутку «Місяцю-князеві», «Не забудь юних днів», «Це танучи стежечка». Але найбільшу музичну славу принесла Франко його лірична драма «Зів’яле листя». Крім того, є опера «Золотий обруч» Лятошинского, написана за мотивами повести «Захар Беркут» і драматична опера Ю. Мейтуса - за мотивами драми «Украдене щастя». Перу И. Франко належать 50 наукових праць, присвячених пісні

У Відні 26 листопада 1915 року професор, доктор філософії Йосип Застирец написав особистий лист у Королівську Академію в м. Стокгольм. Це був лист у Нобелівський комітет, у якому він пропонував кандидатуру И. Франко. Тому що «нагородження доктора Івана Франко Нобелівською премією буде мати велике значення не тільки для самої України, але також для Східної й Західної Європи». Цей лист надійшло в Стокгольм, на жаль, уже тоді, коли питання про премію 1915 року був вирішений. В 1916 році кандидатура Франко не розглядалася, оскільки в травні того ж року український поет умер, а Нобелівська премія посмертно не присуджується