Гумор і сатира в п’єсах «Клоп» і «Лазня»

Не тільки творчість, але й сама особистість В. В. Маяковського займають значне місце в історії російської літератури. Основна заслуга поета в тім, що він створив оригінальні за формою й змістом добутку, дуже яскраві, злободенні, часом гумористичні, але частіше – виконані гіркої іронії й гостра сатира, що й визначає їхня актуальність донині. Силоміць свого таланта Маяковський нещадно висміював всі ті явища, які, по його переконаннях, гальмували розвиток молодої держави. Він люто боровся проти того, що заважало процвітанню країни, проти численних пороків, властивих всьому радянському суспільству, і пороків, характерних для окремої особистості. Маяковський віддавав величезне значення жанру гумористичної сатири й був упевнений у тім, що в майбутніх школах “будуть викладати сатирові поряд з арифметикою й з неменшим успіхом”. Як відомо, особливу ненависть Маяковський випробовував до такого розряду людей, яких прийнято називати міщанами

У своїх п’єсах “Клоп” і “Лазня” він висміює мішаний, а одного з них чарівною силою мистецтва перетворює в клопа, що ховається в порохнявих матрацах часу. П’єсу “Лазня” Маяковський визначив як “драму в шести діях із цирком і фейреверком”, і вже в цьому чуються іронічні ноти поета, що як би попереджає читача про те, що п’єса представляє якийсь фарс. Головний персонаж п’єси – “товариш Победоносиков, головний начальник по керуванню узгодженням, Главначупс”.

Це типовий надутий чиновник, що між телефонними дзвінками й бездумним перелистыванием казенних паперів диктує друкарці “одну загальну керівну статтю”, така ж безглузду, як і назва установи. Драма в п’єсі побудована на конфлікті між винахідником Чудаковым, легким кавалеристом Ве-Лосипедкиным, робітниками, що допомагають винахідникові, – з одного боку, і його помічником Оптимистенко – з іншої. Маяковський малює в п’єсі безліч смішних і дурних ситуацій, у які попадають його герої, але разом з тим п’єса являє собою драму, і драматизм її – у боротьбі з бюрократією, що, на думку поета, являє собою величезну й закостенілу силу. В образі Победоносикова Маяковський сконцентрував багато виродливих нашарувань казенної властивості: Победоносиков займає важливу посаду, у його приймальні – “довгий, у всю стіну, ряд прохачів”.

У дверей – вірний страж Оптимистенко, що, звичайно, не пустить до начальника неугодних, неспокійних людей. Як помітив Велосипедкин, Оптимистенко – “гладка й полірований, як дачна куля. На ньому тільки начальство відбивається, і те нагору ногами”. Победоносиков суне свій ніс усюди й уважає себе комптентным навіть у тих питаннях, про которыхзнает лише понаслышке.

Наприклад, він повчає режисера: “Сгушенно все це, у житті так не буває. Це треба переробити, зм’якшити… треба показувати світлі сторони нашої дійсності”. І це зла карикатура на всяке псевдомистецтво, характерне для радянської епохи, коли тверда цензура “переробляла” добутку до невпізнанності, змушуючи художників творити те, що відповідало б чітко встановленим вимогам. П’єса наочно показує сучасним читачам командно-бюрократичне керування мистецтвом, і Диваків, як творча натура, всіма силами намагається протистояти цій силі

Але, на щастя, конфлікт дозволяється, коли з’являється “Фосфорична жінка”, “делегатка 2030 року”, що відбирає кращих (Чудакова і його помічників) у комунізм, куди вони відбувають на винайденій машині часу тоді, як Победоносиков і Оптимистенко залишаються за бортом – у сучасній їм дійсності. У своїй напівфантастичній, гостросатиричній п’єсі “Клоп” Маяковський не просто висміює міщанство у всіх його проявах, але й повідомляє йому нещадну війну. В образі головного героя п’єси, Петра Присыпкина, що перейменувало себе в Пьера Скрипкіна, сполучаються багато негативних рис цього соціального явища, у всіх діях і мовленнях Присыпкина проявляється його обивательська сутність. По визначенню автора, Прйсыпкин – “колишній робітник, що був партієць, нині наречений”. Використовуючи вигоди свого соціального стану в державі перемігшого пролетаріату, Скрипкін має намір вигідно женитися, але на весіллі трапляється бійка, а потім пожежа, у результаті чого герой гине, але виявляється відродженим у далекому комуністичному майбутньому

Люди майбутнього, мешканці “молодняцкого” гуртожитку, уважають героя зараженим мікробом міщанства, тому навіть не визнають його за людину, уважаючи його представником вимерлого роду, називаним “обывателиус вульгариус”. Грубий, безкультурний, егоїстичний Скрипкін виглядає “копалиною” серед “ідеальних” людей комуністичного суспільства, для якого пияцтво, підлабузництво та інші пороки обивательського миру давно стали забутими, невідомими явищами. Саме суспільство комуністів представлене Маяковським гранично розумно. Багато функцій людини тут виконують автомати, любов викоренена як нерозумне почуття

Для жителів майбутнього, теперішніх пролетарів, Скрипкін являє серйозну загрозу, він – мнимий пролетар, міщанин, тоді як теперішні пролетарі – люди високої моральної культури, вільні від всіх пороків буржуазного суспільства. Але це щире пролетарське майбутнє, по суті, безособово, оскільки тут правлять масовість і суцільний автоматизм. Тому Скрипкін, незважаючи на всі свої пороки, мимоволі виглядає в ньому єдиною живою людиною. У підсумку ідеальне суспільство майбутнього виявляється в п’єсі вкрай нестійким, внутрішньо податливим до давно, здавалося б, викорененим порокам

Робітники медичної лабораторії поступово починають пити, під впливом “несамовитих” романсів Скрипкіна в людях прокидається почуття любові, і молоді дівчини раптом починають танцювати! Раптово людей майбутнього починають залучати буржуазні задоволення, і вони з радістю піддаються їхньому приємному впливу, у результаті чого більша частина “неподдавшихся” доходить висновку, що Скрипкіна необхідно якомога швидше ізолювати як серйозного ворога. У фіналі п’єси прирівняний автором до клопа, невдачливий Пьер Скрипкін кричить: “Братики!

Свої! Рідні!.. Скільки вас?! Коли ж вас усіх заморозили?

Чого ж я один у клітці?..”. И цим лементом Маяковський, що, зрозуміло, не міг увести у свою п’єсу елементи антикомуністичної сатири, мимоволі торкнувся цієї теми, дуже влучно зобразивши примарність світлого комуністичного майбутнього, не здатного викорінити до кінця всі людські пороки

Збережи - » Гумор і сатира в п’єсах «Клоп» і «Лазня» . З'явився готовий твір.

Гумор і сатира в п’єсах «Клоп» і «Лазня»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.