ГУМОР І САТИРА В ОПОВІДАННЯХ А. П. ЧЕХОВА «Смерть чиновника» - одне із самих смішних оповідань Антона Павловича Чехова. Навіть його трагічна розв’язка не затьмарює комічної природи добутку. У зіткненні сміху й смерті тріумфує сміх. Він визначає загальну тональність речі
Про оповідання молодого письменника, що підписує їх «Антоша Чехонте», можна сказати гоголівськими словами про «Ревізора»: «Дивно: мені жаль колишнього в моїй п’єсі. Так, була одна чесна, шляхетна особа, що діяла в ній в усі продовження її. Це чесну, шляхетну особу був - сміх». У середині 80-х років XIX століття у творчості Чехова відбувається перелом. У строкатій юрбі «товстих» і «тонких», «хамелеонів», «унтерів Пришибеевых» з’являються нові особи - мовчазних, бідно одягнених, нечиновных, що страждають людей
Гувернантка, що живе в «чужих людях», повністю залежна від своїх хазяїв («Розмазня»), худенька Анюта, «дуже бліда, з лагідними сірими очами» («Анюта»), візник Іона, що залишився наодинці зі своїм горем - неизбывным, ні з ким не розділеним («Туга»), Ці герої людяні, їхні страждання непідроблені, і оповідання про їх вимагає вже іншого тону. Отут своєрідний перехід письменника від гумору до «серьезу». У дійсності ж розставання зі сміхом не був: Чехов ріс і разом з ним ріс, заглиблювався гумор, зливався із сумними роздумами про сучасне життя. Це може здатися несумісним, сміх - і сумні роздуму
Але не в чи цьому одна із самих характерних рис російської літератури? «…Іноді жах виражається сміхом»,- зауважував Пушкіна в статті «Про поетичний склад». Сміх не вичерпується одним тільки «смішним». У Чехова, спадкоємця Пушкіна й Гоголя, це видно особливо наочно. «Ванька» - один із самих сумних і сумних оповідань письменника
Його герой - дев’ятирічний хлопчик, відданий у навчання до шевця, підганя_ безупинно, що кривдиться хазяїном і майстрами, приречений на побої й «прочуханки». Про долю Ваньки говориться зі схованим, по-чеховски потаєним співчуттям і як це ні парадоксально - з посмішкою, доброї, людяної. Ця посмішка відчувається й в описі Ванькиного діда, не по роках бешкетного старого, і собаки В’юна, наділеної якимось «єзуїтським єхидством». Стриманий гумор відчуємо й у мовленні хлопчика (господарка «взяла оселедець і ейной мордою початку мене в пику тикати»).
И, нарешті, є свій сумний, скорботний гумор у фіналі оповідання, в адресі, що підписує Ванька на конверті листа до діда: «На село дідусеві». Достоєвський чудово визначив серйозність сміху в «Щоденнику письменника» за 1877 рік: «…гумор є дотепність глибокого почуття…» Це чудове визначення як не можна краще підходить до «юмористичным» оповіданням Чехова. Тут гумор не просто смішить, але веде далі-далі самого себе, веселить і «дряпає» серце до зліз
Гумор - не окрема частина творчості Чехова, це його погляд на мир, бачення життя, невіддільне від іронії, трагічної усмішки. Письменник не міг пройти повз безладдя й неправоту життя, але вес написане одержувало в його добутках трагікомічне звучання, такі особливості чеховського таланта. А читачеві треба лише твір з аллсоч. ру © 2005 зрозуміти це.
Збережи - » Гумор і сатира в оповіданнях А. П. Чехова . З'явився готовий твір.