Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.
Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:
Я хлопець молодий — в свого батька вдався.
Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.
Як пішли дівчата конопельки брати,
То я мусів з конопель в гарбузи тікати.
Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:
Як ти миші боїшся — А до мене не ходи.
На воротах повісся. Цур тобі, пек!
Ізгинь, пропади,
Предметом висміювання є також невдалі побачення, коли хлопцеві доводиться сидіти зачиненим у хижці, ховатися у запічку чи городами тікати від сусідських собак:
А до мене Яків приходив, Не пішов же Яків додому
Коробочку раків приносив! Та заліз у хижку в солому,
А я тії раки забрала, А собаки гавкати стали,
А Якова з хати прогнала. Поки батько й мати не встали…
Добродушним гумором сповнені пісні про дівчат, які самі залицяються до хлопців:
Дівка в сінях стояла,
«Ти, козаче, ходи,
На козака моргала:
Мене вірно люби,
Серце моє!»
У них народ вдало підмічає характерні риси таких дівчат, що не можуть всидіти вдома, коли десь грає музика, неохоче виконують хатню роботу, тільки думають, де б розвеселитись:
Кину кужіль на полицю
Нехай миші кужіль трублять,
І піду на вечорниці.
Нехай мене хлопці люблять.
У таких піснях часто змальовується образ матері, яка то «виховує» дочку, а то поблажливо ставиться до її примхів, чи навіть сама випроводжає «погуляти»:
Послала мене мати
А я собі гуляю,
До хлопців погуляти:
Як рибка по Дунаю.
«Погуляй трохи, доню,
Як рибка з окунцями
Я ж тобі не бороню!»
Я, молода, з хлопцями!
Тут теж нерідко зустрічаємо збережені з далекого минулого об-рази-архетипи води, річки, елементів світу природи.
Трапляється й прийом самовисміювання, коли дівчина з іронією говорить про себе: «хоч я гарна, та ледащо», «чи я собі не хазяйка та не господиня / три дні хати не мела / сміття по коліна». Найчастіше дівчат ганять за те, що вони ліниві чи погані господині. Хлопців же висміюють за те, що вони хваляться своїми любовними походеньками, ґоноруються, що вміють подобатись дівчатам:
Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,
Я мандрую тут і там, тут і там,
Бо я хлопець мандрівний, мандрівний,
Подобаюсь дівчатам, дівчатам.
Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:
Ой кум до куми залицявся. Ти кума, ти душа,
Вибирати конопельки обіцявся: Ти кругом, кума, хороша.
Добродушною іронією пронизані пісні про жінку, яка є невправною господинею:
Гоп, мої гречаники, Молов батько, не віявши,
Гоп, мої смачні, Пекла мати, не сіявши,
Чогось мої гречаники 3 помийниці воду брала,
Не вдалися вдачні. Гречаники учиняла.
У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:
Я в середу родилася, Не піду я за старого,—
Кажуть люди — горе. Бородою коле.
У таких піснях старий чоловік є не трагедією для молодої жінки, а, навпаки, стає об´єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:
Ой ти, старий дідуган,
А я молоденька
Ізогнувся як дуга,
Гуляти раденька;
І просить в Бога:
«Поможи, ми, Пане Боже,
І повісь на грушу,
Возьми з діда душу.
Щоби старим знати,
Возьми з діда душу
Як молодих брати.
Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:
— Додому, додому, нероба моя,
— Не їла, не пила худоба твоя.
— Най не їсть, най не п є, най виздихає,
— Допоки у корчмі горівонька є.
Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:
А я його шаную, До припічка припинаю,
Як собаку рудую: Помиями напуваю.
У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.
У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).
Так, хлопець-сирота хвалиться своїм завзяттям:
Нема впину вдовиному сину, Що звів з ума хорошу дівчину.
Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:
Удовицю я любив,
Подарунки їй носив.
Носив сало, носив свічки,
Носив м´ясо, носив стрічки.
Носив гречку, черевички,
Носив просо, носив мак.
Ось було як!… А раз таки теля припер,
Доки допер, трохи не вмер,
А вона мені змінила
І панича полюбила.
Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:
Ой упав же комар
На помості,
Потрощив, поломив Ребра й кості.
Прилетіла муха, Жалкувати:
«Ой де ж тебе, комарику Поховати?»
«Поховай ти мене В чистім полі,
Та й висип мені Високу могилу…»,
Щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім´ї («Ой дівчина горлиця»):
Умер батько — байдуже,
Вмерла мати — байдуже,
Умер милий, чорнобривий.
Жаль мені його дуже.
Я за батька книш, дала,
І за матір книш. дала.
А за свого миленького
— Цуцика рябенького.
Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов´ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:
— Ой, умру, мила, ой умру мила,
— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.
— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,
— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?
— В кропиві, мила, в кропиві, мила,
В кропиві уха-ха, мила чорнобривая…
Подібні пісні зустрічаються у всіх слов´янських народів. Ще одним підтвердженням давності походження цієї групи пісень є численні твори на сюжет про смерть і весілля комара (мухи), які, вочевидь, є відлунням древніх весняних обрядів.
Не менш давньою серед гумористично-жартівливих пісень є група сороміцьких пісень, традиція яких теж сягає часу язичницьких оргій. Це твори відверто еротичного характеру, в яких оспівується тілесна любов, як правило між чужими людьми (тобто не подружжям). Нерідко це любов до кума чи куми, що є відлунням ритуалу кумування. Оскільки у новітню добу подібні тексти оцінюються негативно з етично-моральних міркувань, вони виконуються за певних умов з деякою мірою табу. Цей пласт народної творчості недостатньо вивчений, оскільки, за свідченням багатьох дослідників, збирачі фольклору свідомо уникали запису подібних текстів, оминали цю тематику у своїх розвідках. Однак ці тексти побутують в народі і є досить цікавими з огляду на їх древнє походження та відлуння в них давніх культових ритуалів та язичницького світогляду.
Pages: 1 2
Збережи - » Група творів про родинний побут . З'явився готовий твір.