У романі «Виховання почуттів» Флобер знову вертається до сучасності. І показує духовну спустошеність свого покоління. Фредерик Мор - персонаж частково автобіографічний. Також, як і колись Флобер, він учиться в Парижу на юриста й, зневажаючи революційними подіями, проводить життя осторонь, тільки споглядаючи на те, як наївний народ віддає життя на барикадах заради наказів негідників і демагогів

Головною лінією роману виступає лінія любовна. Але жоден герой роману не знайде щастя в любові. Художнє поле роману нібито йде від сяйва піднесеної любові до сутінку абсолютної індиферентності. Фредерик з піднесеного юнака перетвориться в байдужого до жіночих страждань і одночасно самотньому філософові-песимістові. А жінка, заради якої він був готовий віддати життя, залишиться зі своїм легковажним чоловіком і невдячними дітьми

«Спокуса святого Антонія» Флобер закінчила писати в 1856 р., але довго не наважувався видати цей добуток. Поки в 1872 р. И. Тургенєв не примусив його зробити це. Книгу сприйняли на рівні скандалу. М. Горький назвав її «ударом у дзенькіт скептицизму». Але автора не цікавила боротьба із церквою. Він, також, як і в романі „саламбо» намагається в першу чергу розкрити перед читачем сьогодення, а не клішована особа древнього миру. Силоміць художньої свідомості він буквально переселяється в минуле й показує його у всіх протиріччях, у переплетенні піднесеного й брудного, криваво жорстокого й наївного

Пізніше натуралісти будуть уважати Бальзака й Флобера засновниками „абсолютно об’єктивного методу в мистецтві». І хоча життя доведе неможливість цілковитої об’єктивності, важко знайти письменника, який би наблизився до неї настільки, наскільки це вдалося великим реалістам Франції

В 1876 р. Флобер написав повість «Проста душа». Сам він писав про неї так: «Проста душа» - це не більш, ніж історія непомітної, бідної, селянської дівчини, богомольної й містично настроєної, відданої без усякої екзальтованості й ніжної, як свіжий хліб. Вона послідовно любить чоловіка, дітей своєї господарки, племінника, старця, за яким доглядає, потім папуги. Коли папуга гине, вона замовляє його опудало й, умираючи, плутає його зі святим духом. У цьому немає ніякої іронії, хоча так можна подумати, навпаки - все це дуже смутно й дуже серйозно». «Просту душу» Флобер створив як пам’ятник Жорж Санд, з якої дружив, і яка постійно робила речення йому створити щось для народу й онароде.

Соціально настроєна Жорж Санд не міг упокоритися з тим, що художник такого рівня існує тільки у світі форми, стилю, і запобігає яким-небудь звертанням до проблем нерівності, несправедливості, які панують у суспільстві. І Флобер створив повість про винятково добру людину з недорозвиненим розумом; показав сумну історію життя жінки, що ніколи не жила власним життям. Всі подання Фелисите зводяться до об’єкта, якому вона служить у даний час

Фелисите створена Богом для абсолютної любові, і вона віддає її людям, нічого не очікуючи у відповідь. А відповіді й не має. Люди використовують „рабочую конячку», не замислюючись про вдячність. І тільки ім’я героїні (Фелисите означає „счастливая») видає авторське відношення до неї. Вона і є одна з тих „убогих духом», яким Христос пообіцяв Царство Небесне

Взагалі представники соціальних низів представлені у творчості Флобера з особливою любов’ю. Хоча авторську позицію й не відразу можна зрозуміти. Селянку з викрученими від непосильної роботи руками заслоняють фанфари сільськогосподарської

Виставки й діалог між двома „поетичними душами» у романі „мадам Бовари». Щирість простого народу, що завжди першим гине під час різких поворотів в історії позначені в „воспитании почуттів» з особливою ненавистю до тих, хто цих самовідданих дітей використовує й віддає

Флобер не визнавав дидактизму в літературі, що, на його думку, повинна бути тільки мистецтвом, тому «Проста душа» не стільки набудовує суспільство на безсумнівно ідею, скільки надає імпресіоністичну картину життя жінки з народу. Але за импрессионичностью флоберовских картин проглядається не очікуваний для утопічних соціалістів ( Гюго, Жорж Санд, е. Цю ) погляд на природу народу, що страждає від проблеми нерівності набагато менше, ніж ті, хто про нього турбується