Реального однойменного персонажа, художника, учня Давида, що залишилося зовсім невідомим, автор зробив зразковим молодим патріотом-республіканцем часів Французької революції. Э.Г., наївний і боязкий закоханий, неспритний з жінками, обурений фривольностями старого режиму, обійнятий любов’ю до знедоленого й Элоди, разбитной дочки торговця естампами. Але цей святий пустельник революції, віддавшись політичним страстям, виявляється затятим прихильником терору. Коли його призначили присяжним, він став діяти в трибуналі в державних інтересах, відправляючи на смерть навіть своїх знайомих

У його очах терор має містичні спокутні достоїнства. Гільйотина бачиться йому єдиним шляхом у прийдешнє століття непорочності. Навіть зростаюче невдоволення народу ексцесами якобінства не розкриває очі цьому прихильникові народовладдя, мрійникові й визионеру. Піднімаючись у свою чергу на ешафот, щоб розділити доля Робеспьера, Э.Г. жалує лише про своєму «зрадництві Республіки» - гріху поблажливості. Герой, описаний автором із симпатією, несе в собі фанатизм всіх перетворених, він втілює той тип занадто цнотливих, занадто чистих людей, які мріють за всяку ціну перетворити мир в ім’я своїх переконань