Повість написана після пережитого Толстим духовної кризи, внаслідок якого відбулася, за словами письменника, перебудова «діяльності, що називається художньої». Це спричинило трансформацію поетичної системи, стилістики й структури літературних героїв. Позднишев - єдина головна особа цього добутку, що визначає його атмосферу, тональність; особистість мисляча, думаюча над актуальними проблемами суспільними й сугубо особистими. У трактуванні письменника П. непривабливий, що підкреслено його зовнішністю, всім виглядом. Серед пасажирів залізничного вагона різко виділявся «державшийся особняком невеликого росту пан, із рвучкими рухами, ще не старий, але з очевидно передчасно посивілими кучерявенькими волоссями й незвичайно блискучими очами, що швидко пробігали із предмета на предмет».

Пан цей старанно уникав спілкування з пасажирами. Усе в його вигляді вказувало на якусь таємницю, говорило про подію, що обірвала плин його життя, про пережите потрясіння. Повість являє собою монолог П. ( переривазрідка репліками його супутників), схвильований, відвертий, напружено емоційний. Вустами П. Толстой крізь «сімейну думку» оголює порочність існування «кола достатніх людей», що орієнтуються на матеріальні блага, на мнимі цінності, що відійшли від законів природи, норм християнської моралі. Тому сучасний «шлюб - один обман», тому що люди в шлюбі бачать «одне злягання», задоволення плоті, звільнили «себе від моральних відносин до жінки, з якої входиш у фізичні відносини». Шлюб перетворився в «обман», тому що «забезпечені класи перебувають під владою найдужчої й злої пристрасті… плотської любові», що перетворила жінку в «знаряддя насолоди».

Драма в сім’ї Позднишева пояснюється їм помилковим, несправедливим пристроєм «нашого європейського суспільства», де панує «сутолка існування», «безодня розпусти». Жах сімейного життя П., взаємна озлобленість, ненависть викликані, на його думку, тим, що сімейний сполучник побудований тільки на «почуттєвих насолодах». А там, де панує плоть, диявол творить часом «злі жарти». Лише коштуючи в постелі вмираючої дружини, П. «у перший раз побачив у ній людини». Особливо вражають останні сторінки повести, де Толстой розкрив внутрішній мир П. з його розірваною свідомістю, з нестерпними борошнами, приведшими до злочину. Глибина й сила проникнення в психологію людини, у таємне, що відбувається в ньому, настільки переконливі, що викликають жаль до героя, розуміння джерел його нещастя