Героїзм і патріотизм радянського народу, що яскраво виявилися в роки Великої Вітчизняної війни, взаємозалежні. Ці два поняття - сторони однієї медалі. Країна не витримала б такого страшного й суворого випробування, якби не жила єдиною думкою: “Усе для фронту, усе для перемоги!” Солдати самовіддано воювали, не маючи ні вихідних, ні свят, але так само жил і тил: адже солдатам потрібні були патрони, снаряди, зброя, винищувачі й бомбардувальники, танки, пушки, зенітки, щоб бити фашистів

Все це робили в тилу. Країна “кувала перемогу” спільними зусиллями всього народу. Замість збіглих на фронт до верстатів устали їхні батьки й матері, дружини й діти. Дідусь розповідав, що їм, підліткам, що не дістають до верстата, робили спеціальні підставки й ніякі потурання - дванадцята година у верстата, а в пересменку - вісімнадцять. Спали відразу, у цеху, щоб не витрачати час на дорогу додому й назад.

Та й холодно було будинку, а на заводі, біля ливарного цеху, був невеликий “закуток”, там звичайно відсипалася зміна. Дід зі слізьми згадував, що їх вивезли на Урал, верстати ставили на відкритому місці під навіси й відразу починали випускати снаряди, кулі. А стіни зводили пізніше. У колгоспах жінки, старі й діти ростили хліб, картоплю, овочі, зберігали худоба, щоб було чим годувати армію

Наше покоління мало замислюється про минуле, про Велику війну, що не просто пережили, а героїчно вистояли - адже вона йшла майже чотири роки! Звідки бралися щиросердечні й фізичні сили? Гордість охоплює мене, коли думаю, що країна не тільки воювала, вона жила суворим і натхненним життям - знімалися кінофільми: “Іван Грозний”, “Російські люди”, працювали театри, письменники й артисти виїжджали на фронт, допомагаючи бійцям в обложеному Ленінграді

Д. Д. Шостакович написав у блокадному Ленінграді свою Сьому симфонію, Твардовский - поему “Василь Теркин”, у Ташкенті будувався драматичний театр. Ні, такий народ неможливо поневолити! Я пишаюся своєю приналежністю до великої Росії!