Сюжет п’єси Фонвізіна будується навколо подій, що відбуваються в селі, де живе все сімейство Простакових-Скотининих чекаючи весільної змови Тараса Скотинина з далекою родичкою Простакових - Софією. Історія, знайома сучасникам Фонвізіна по «середньому», «міщанському» жанрі літератури, що наближала своїх персонажів до реального життя російських заможних дворян і міщан

Пані Простакова живе як тисячі її співвітчизниць на російських просторах: керує господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофанушку - «готовить його в люди». «Те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається», - простодушно зізнається сама Простакова. Сценічне життя героїні Фонвізіна буяє бурхливими подіями. Інтрига п’єси рухається в основному нею: вона затіває змову свого брата без згоди нареченої Софії, але, довідавшись із листа дядюшки Ста-родума, що Софія стала багатою нареченою, вирішує женити на ній Митрофана. Міняючи тактикові й утихомирюючи що разбушевались Скотинина, Простакова в запалі бійки виявляє в себе в будинку Ста-родума, що приїхав за Софією. Довідавшись, що в нього на прикметі вже є наречений для племінниці, намагається насильно обвінчати Софію з Митрофаном, для чого організовує викрадення дівчини

Домашній тюремник, «зла фурія» у відносинах із чоловіком і братом, П. азартно, діяльно творить історію будинку по тім образі, що був закладений у її істоту життєвими навичками «великого й стародавнього» роду Приплодиних-Скотининих. «Содом неприбраних інстинктів» - так називає В.О.Ключевский той спосіб життя, що відтворює П. Її влади, даної їй законом, влади дикої нахабності, що самозатверджується, ніщо не протипоставлене в суспільній моралі. Вона, бешкетуючи в будинку, умудряється залишатися в рамках негласно прийнятих норм поводження: «Хіба я не владна… у своїх людях». Случившееся у фіналі приборкання П. - випадковість, що відразу зрозуміли сучасники Фонвізіна, а почасти й персонажі комедії. Навіть Вереміївна, віддана Простаковим всією душею, вдивившись у лежачу без пам’яті господарку, сплеснувши руками, вимовляє: «Опам’ятається, мій панотець, опам’ятається».

Існує лише одна лінія в сюжеті, що має для Простаковой глибокий драматичний зміст. Це її взаємини з Митрофаном: «матушкин» син, так само як і вона сама, не зневажаючи ніякими засобами, домагається виконання своїх бажань, що складаються в обжерливості й неробстві. Він, бачачи, що плани матері звалилися й все летить «до чорта», у відповідь на її порив: «Один ти залишився в мене», заявляє: «Так відв’яжися…» І «зла фурія» втрачає почуттів від потрясіння. «Опам’ятавшись, у розпачі» П. викликує: «Немає в мене сина».