«Кожну річ треба називати її теперішнім ім’ям, а якщо це небезпечно в дійсному житті, те треба це зробити хоча б у казці» Г. Х. Андерсен Всі ми в дитинстві любимо казки, і я теж не був виключенням, перечитав їхню величезну кількість. І, природно, побачивши на полку книгу з написом «М. Е. Салтиков-Щедрін. Казки», потягнувся до неї. Тільки пізніше я довідався, що ці казки не зовсім звичайні, і призначені вони «дітям неабиякого віку». «Казки» одне із самих яскравих створінь і найбільш читаемая із книг великого російського сатирика. В обстановці лютої урядової реакції казкова фантастика якоюсь мірою служила засобом художньої конспірації найбільш гострих ідейно-політичних задумів сатирика. allsoch.

ru 2001-2005 Життя російського суспільства другої половини 19 століття відбита в щедринских казках у безлічі картин, мініатюрних по обсязі, але величезних по своєму змісті. У галереї типових образів Салтиков-Щедрін відтворив всю соціальну анатомію суспільства, торкнувся всіх основних класів і соціальних угруповань: дворянства, буржуазії, інтелігенції, трудівників села й міста, торкнувся безлічі соціальних, політичних, ідеологічних проблем, широко представив усілякі плини суспільної думки. У складному змісті казок Салтыкова-Щедріна можна виділити чотири основні теми: сатира на уряд, викриття поводження й психології обывательски настроєної інтелігенції, зображення народних мас, викриття моралі власників-хижаків і пропаганда нової моральності

От, приміром, різкістю сатири, спрямованої на урядові верхи самодержавства, відрізняється казка «Ведмідь на воєводстві». Сюжет її - оповідання про царських сановників, перетворених у ведмедів, що лютують у лісових нетрях. Основний зміст казки складається у викритті тупих і твердих правителів епохи лютої реакції. Герої добутку троє Топтыгиных. Топтыгин перший «будь-що-будь на скрижалі історії потрапити бажав, і заради цього всьому на світі віддавав перевагу блиску кровопролить».

За це лев послав його втихомирювати внутрішніх супостатів у далекий ліс, де «така в ту пору вольниця між лісовими мужиками йшла, що всякий по своєму норовив,… у ногу ніхто марширувати не хотів». Ще не приступившись до здійснення плану знатних кровопролить, Топтыгин перший з похмілля чижика проковтнув

Весь ліс вознегодовал. Лев, довідавшись, що Топтыгин перший осоромив себе, відсторонив його від воєводства. У цей час в інші нетрі був посланий воєводою Топтыгин другої. Цей почав свою діяльність із великого лиходійства

«Вибрав він нічку потемнее, і забрався у двір до сусіднього мужика. По черзі кінь задер, корову, свиню, пару овець… а всі йому мало здається».

Вирішив Топтыгин у мужичка двір по колоді розкотити, його по мирі пустити. Підвела його жадібність, завис лиходій на уламку колоди. Збіглися мужики, хто з колом, хто стопором.

Скинули його на рогатину, шкіру здерли, інше вивезли на болото хижим птахам на розтерзання. Топтыгин третій був розумніше своїх попередників і відрізнявся добродушною вдачею. Він обмежив свою діяльність тільки дотриманням «здавна заведеного порядку».

Так тривало багато років. Лопнуло терпіння мужиків, і розправилися вони з Топтыгиным третім, як і із другим. Мораль цієї казки така, що порятунок народу не в заміні злих Топтыгиных добрими, а в усуненні воєвод Топтыгиных взагалі, тобто в скиненні самодержавства. Значна група щедринских казок присвячена викриттю буржуазної обивательської інтелігенції, заляканої урядовими переслідуваннями й політичною реакцією, що піддалася в період, 1880-х років настроям ганебної паніки

Візьмемо, приміром, казку «Самовідданий заєць». Вона про поневолювачів з їхніми вовчими звичками й про їхніх жертв, сліпих у своїй покірності. Заєць перед вовком провинився. Не зупинився, коли той кликав його, більше того, ще пущі ходу додав. Вовк придумав, як надійти з перекірливим зайцем: «…

сиди під цим кущем і чекай черги. А може бути, … ха-ха, я тебе й помилую!» От і сидів заєць під кущем, трясся, боявся з місця зійти. Але не боягузтво головна риса його психології

Головне мотивування поводження зайця укладені в його словах: «не можу, вовк не велів». Заєць звик коритися, він раб покірності. Відпущений вовком у коротку відспустку до нареченої, заєць квапився повернутися на зазначений термін. Він «слово, бач, дав, а заєць своєму слову - пан».

Як бачимо, заєць шляхетний. І ця даремна шляхетність стосовно вовка має джерелом рабську покірність. В образі самовідданого зайця Щедрін узагальнив той різновид рабської психології, у якій покора пересилювала інстинкт самозбереження й зводилося в ступінь шляхетності. Казка закінчується словами вовка: «… сидите, до пори до часу…

, а згодом я вас… ха-ха…помилую!» Автор таврує вкорінену в народних масах психологію рабської вірності панам, а цю вірність можна розцінювати як зрадництво своїх класових інтересів. Казка «Коняга» видатний твір Щедріна про тяжке становище російського селянства в царській Росії. Ніколи що не вщухав біль Салтыкова-Щедріна за російського мужика, вся гіркота його роздумів про долі свого народу, рідної країни сконцентрувалися в тісних границях казки

Вона починається з опису поля. Немає кінця полям, немов казкову силу в полоні в себе що сторожить. Хто звільнить цю силу з полону? Випала нелегку доленька мужикові так коняге. На безкрайнім полі із дня в день, зі століття в століття трудяться коняга й мужик

«Коняга» як би ліричний монолог автора. Примітно, що в казці селянство представлене в образі мужика і його двійника - коняги. Людського образа Салтыкову-Щедріну було недостатньо, щоб відтворити скорботну картину каторжної праці й страждань. Безсловесний роботяга Коняга - символ сили народної й у той же час символ затурканості, вікової несвідомості. Перша частина «Коняги» ліричний монолог автора, а заключні її сторінки - гнівна сатира на ідеологів соціальної нерівності, які намагалися виправдати підневільне положення Коняги.

Образи чотирьох пустоплясів - представники фальшивого буржуазного народолюбия, які загравали з народом, але були зацікавлені в увічненні рабства. І зміст панського народолюбия в заключних словах казки: «Упирайся, Коняга!… Н-Але, каторжний, н-але!» Моральних проблем Щедрін так чи інакше стосується у всіх своїх казках. І серед останніх є такі, які присвячені осміянню брехливої моралі визискувачів і пропаганді принципів революційно-демократичної моральності

Це - «Пропала совість», «Чесноти й пороки», «Дурень» і інші. Ці казки - отрутні памфлети на моральні принципи привілейованих класів. Сатирик показує перекручення моральності в паразитичному суспільстві

Тут совість «негідна ганчірка», від якої кожний намагається позбутися («Пропала совість»). Тут чесноти спритно уживаются з пороками на ґрунті лицемірства («Чесноти й пороки»). Тут високі людські достоїнства зізнаються ненормальними («Дурень»). Образи казок Салтыкова-Щедріна узвичаїлися, стали загальними й живуть ввеках.

Знайомлячись із ними, кожне нове покоління пізнає не тільки історію своєї країни, але вчиться розпізнавати й ненавидіти ті пороки людства, які так зло й нещадно висміює Салтиков-Щедрін