Герої Флобера - люди, гідні тільки жалості й презирства? У колишніх письменників типовість з’являлася як згущення життя, як рідке й виняткове сполучення в одній особі тих властивостей, які звичайно розсіяні в ослабленому виді серед багатьох живих людей. Герой Флобера, маленький перед особою долі й сугубо середній по своїх якостях, не може стати таким типом. Це не суспільний тип, що втілює в собі істотну сторону життя, а лише один з багатьох людей, таких же рядових, як і ои. Тому лихвар Гобсек у Бальзака з усією силою втілює в собі закон влади грошей у капіталістичному суспільстві, а лихвар Лере у Флобера - це просто спритний лихвар, яких багато. Однак у Флобера залишається один засіб для створення високої типовості. Це засіб - сатиричний гротеск. У такому гротескному плані зображений аптекар Оме, і не випадково із всіх персонажів Флобера саме Оме придбав загальне значення. Роль гротеску Флобер сам прекрасно усвідомлює

«Ти говориш про гротеск, - пише він Луїзі Колеві, - я був подавлений їм на похоронах пані Пуше. І подумати тільки, що, при всій своїй винахідливості, вічно залишаєшся в дурнях, дійсність завжди придушує. Я пішов на ці похорони в надії витончити свій розум у тонкостях, думав знайти дрібні камінчики, а замість цього на голову мені обрушилися цілі брили. Гротеск оглушив мене, а патетичне ізвивалося переді мною в судорогах. Звідси я роблю… наступний висновок: ніколи не слід боятися перебільшень; всі великі люди - Мікеланджело, Рабле, Шекспір, Мольер - були схильні до них. Коли потрібно зробити в «Пурсоньяке» промивательное, виявляється, мало принести одну клістирну трубку, ні, треба весь театр наповнити клістирними трубками й аптекарями. Це і є просто геніальність у всій своїй справжній величезності».

Тупість, самовпевненість і безтактність Оме доводять до таких геркулесових стовпів, що суцільно й поруч перебувають на грані, за якої кінчається всяка правдоподібність. Він витикається з вікна диліжанса, щоб прокричати сліпому жебракові свій надзвичайно доречна медична рада: «Ні борошняного, ні молочного! Носити на тілі вовняна білизна й піддавати уражені частини дії ялівцевого диму». Він легко переносить вид чужої крові, «але коштує мені уявити, що кров тече в мене самого, - говорить він, - і якщо я подольше на цьому зупинюся, то можу впасти без почуттів». Шарлю, враженому непритомністю Емми, вона нескінченно довго перераховує всі відомі йому непритомності, аж до непритомностей у собак. У трупа Емми він заводить богословську дискусію. Все це і є ті перебільшення, яких, але думці Флобера, теперішній художник не повинен боятися. Він сам був задоволений тим, яким виходив Оме, задоволений до відрази, як це часто в нього бувало

«.. .Накидав три моменти, що характеризують мого аптекаря, - записував він. - Я багато глузував з них, п у той же час вони викликали в мені велика відраза, - настільки вони будуть мерзенні по ідеї й по вираженню».

Оме - щось більше, ніж тип провінційного аптекаря. Коли він і Бурнисьен сидять в однакових позах біля трупа Емми й сперечаються, поки не заснуть, а прокидаючись, кроплять підлога, один - святою водою, а інший хлором, те це вже не просто «сільський священик» і «сільський доктор», а якісь гротескні символічні фігури, це релігійна й просвітительська ідеологія, однаково споганені й тим самим примирені друг сдругом.

Цікаво, що в первісних сценаріях «Мадам Бовари» Оме майже не згадується, він виріс поступово й процесі роботи, як згущене вираження всієї тої вульгарної обстановки, що перемагає й проковтує Емму. Оме - це той, хто тріумфує в «Мадам Бовари», недарма картиною його успіху й повідомленням про отриманому їм ордені закінчується роман. Якщо Шарль - вульгарність середня, массовидная, то Оме - вульгарність концентрована. Надзвичайно характерно для Флобера, що створити тип, що став загальним ім’ям, він зміг лише тоді, коли вирішив втілити ідею вульгарності. Вульгарність була для Флобера основною проблемою буржуазного суспільства, і тільки у вузьких рамках цієї (по суті, побічної) проблеми він досяг найбільшої типізації