Фрекен Жюли стала своєрідним символом героїні нового типу: іноді визначається як «полуженщина-полумужчина». Ми довідаємося тільки про одну ніч життя героїні - останньої. Ф.Ж.- дочка графа, залишившись у святкову Іванову ніч у будинку зі слугами, виявляється спокушеної лакеєм батька Жаном, а потім, не витримавши ганьби, кінчає життя самогубством. У її істеричних метаннях дослідники бачать ознаки всебічної деградації

Фрекен Жюли й правда не готова до життя. Не вміє жити, не хоче - усюди чужа, всім обридла. І саме головне, що ця героїня зовсім не здатна бачити для себе якесь майбутнє. У цьому змісті вона близька героїні Ибсена Гедде Габаер. Традиційно цей образ трактується в руслі натуралістичного або реалістичного мистецтва. При цьому дослідники (і театри) виходять із авторської передмови до п’єси, де Стриндберг наполегливо й з неприхованою гордістю затверджує, що йому вдалося створити новий характер, учинки якого строго, навіть науково мотивовані, а сумна доля обумовлюється поруч соціально-психологічних, у тому числі медичних, причин. Якщо погодитися з такою фабулою, а також прийняти версію Стриндберга, викладену в передмові, то Ф.Ж.- безумовно, яскравий, сильний, хоча й дивний характер

Але цього мало, якщо говорити про тійа Ф.Ж., що, незалежно від волі автора, існує в п’єсі. Невизначеність її походження по материнській лінії й соціальна закомплексованность, неадекватне полове виховання, матеріальні ускладнення в сім’ї («життя в кареті»), а також особлива емоційна й фізична збудженість - все це суперечить однозначно «реалістичній» трактуванню. Структурно образ героїні - а звідси і її поводження - набагато ближче пізньому Стриндбергу, його «камерним п’єсам», створеним майже через двадцять років після «Фрекен Жюли».

Найважливіший мотив долі героїні - мотив падіння, втілений у нав’язливому сні Ф.Ж. Происходящее з нею в п’єсі - «реальне» втілення її сну. Сон - взагалі найважливіша категорія театральної лексики Стриндберга. Герої його камерних п’єс, де насправді немає героїв, одні персонажі, живуть за законами сну. І Ф.Ж.- явна героїня - живе по тимі ж законам. У якімсь змісті вона «виткана з речовини того ж, що наші сни». Происходящее з нею не можна зводити до сюжету «падіння» графині з лакеєм. Сни героїні говорять про те, що «упасти» їй, властиво, нікуди - адже манлива її фатальна безодня набагато глибше інтрижки з лакеєм. До речі, не випадково саме графиня Ф.Ж. починає розмову оснах.

Їй сниться, що її тягне «униз», якнайнижче, але тільки щось її не пускає. Що «треба вниз», Ф.Ж. знає єством, навряд чи свідомо, тому й вибирає самогубство, але й самогубство як би «у сні» - у стані гіпнозу. Та Ф.Ж., що належить миру снів, миру напівфантастичному, прекрасно розуміє невідворотність власної загибелі. Але природа героїні двоїста; краєм своєї істоти Ф.Ж. все-таки стикається з тим, що можна назвати реальним миром, з тим самим, у якому так міцно затвердилися Жан і агресивну стабільність, що особливо символізує, реального миру куховарка Христина. Ф.Ж.- істота тендітне, нестійке, містично обдароване, що метається тим часом, що є її сновидіння, і тим, що здається явою

Все її життя - суцільна безглузда эксцентриада. Символічне вбивство чижика - чи не зайвий акцент, і так зрозуміло, що героїня загине. Діюча сторона образа виражена в болісній агонії: тут і страх, і надія, і спроби повернути події назад. Ф.Ж. гротескно-зворушлива у своїй спробі бути щирої з Жаном, що просто по своїй щиросердечній організації не здатний її зрозуміти. Але їй необхідно висловитися - неважливо навіть перед ким, тим більше що більше не з ким поговорити, до того ж саме він використається героїнею як «знаряддя» самогубства