Географічний^-географічний-фізико-географічний нарис Індійський океан

Індійський океан – третій по величині океан на Землі (після Тихого й Атлантичного). Розташований здебільшого в Південній півкулі, між Азією на Півночі, Африкою на Заході, Австралією на Сході й Антарктидою на Півдні. З’єднується на Південно-заході з Атлантичним океаном, на Сході й Схід^-сходові-сходу-південно-сході- з Тихим океаном. Площа Індійського океану з морями 74917 тис. км 2 , середня глибина 3897 м , середній обсяг води 291945 тис. км 3 (без морів відповідно: 73442,7 тис. км 2 , 3963 м і 291030 тис. км 3 ). Індійський океан має найменша кількість морів у порівнянні з іншими океанами. У північній частині розташовані найбільш великі моря: средиземние – Червоне море й Перська затока, напівзамкнута Андаманське море й окраїнне Аравійське море; у східній частині – Арафурське й Тиморское морячи

Острова. Островів порівняно мало. Найбільш великі з них материкового походження й перебувають поблизу берегів: Мадагаскар, Шри Ланка , Сокотра . У відкритій частині океану зустрічаються вулканічні острови – Маскаренские, Крозе , Принс-Едуард і інші. У тропічних широтах на вулканічних конусах піднімаються коралові острови – Мальдівські, Лаккадивские , Чагос , Кокосові, більшість Андаманських і інші

Берега на Північно-заході й Сході корінні, на Північному сході й Заході переважають наносні. Берегова лінія порізана слабко, за винятком північної частини Індійського океану. Тут розташовані майже всі моря й великі затоки ( Аденський , Оманский, Бенгальський ). У південній частині перебувають затока Карпентария , Велика Австралійська затока й затоки Спенсер, Сент-Вінсент і інші

Рельєф і геологічна будова дна. Уздовж берегів простягається вузька (до 100 км ) материкова обмілина (шельф), зовнішній край якої має глибину 50- 200 м (лише в Антарктиди й північно-західної Австралії до 300- 500 м). Материковий схил являє собою крутий (до 10-30°) уступ, місцями розчленований підводними долинами рік Інд, Ганг і інших. У північно-східній частині океану розташовані Зондская острівна дуга й сполучений з нею Зондский жолоб, до якого присвячені максимальні глибини (до 7130 м). Хребтами, горами й валами ложі Індійський океан розділений на ряд улоговин, найбільш значні з яких Аравійська улоговина , Західно-Австралійська улоговина , Африканско-Антарктична улоговина . Дно цих улоговин утворять аккумулятивние й горбкуваті рівнини; перші перебувають біля материків у районах з рясним надходженням осадового матеріалу, другі – у центральній частині океану. Серед численних хребтів ложа прямолінійністю й довжиною (близько 5000 км ) виділяється меридіональний Східно-Індійський хребет, що з’єднується на Півдні із широтним Західно-Австралійським хребтом; великі меридіональні хребти простягаються до Півдня від півострова Индостан і острова Мадагаскар. Широко представлені на ложі океану вулкани (м. Бардіна, м. Щербакова, м. Лена й інші), які місцями утворять великі масиви (до Півночі від Мадагаскару) і ланцюга (до Сходу від Кокосових островів). Серединно-океанічні хребти – гірська система, що складається із трьох галузей, що розходяться із центральної частини океану на Півночі ( Аравійсько-Індійський хребет), Південно^-Заході (Західно^-Індійський і Африканско-Антарктичний хребти) і Південно^-Сході (Центрально-Індійський хребет і Австрало-Антарктичне підняття). Ця система має ширину 400- 800 км , висоту 2-2- 3 км і найбільш розчленована осьовий ( рифтовой ) зоною із глибокими долинами й окаймляющими їх рифтовими горами; характерні поперечні розлами, уздовж яких відзначаються горизонтальні зсуви дна до 400 км . Австрало-Антарктичне підняття, на відміну від серединних хребтів, являє собою більше пологий вал висотою 1 км і шириною до 1500 км .

Донні опади Індійського океану мають найбільшу потужність (до 3-3- 4 км ) у підніжжя материкових схилів; у середині океану – малу (близько 100 м) потужність і в місцях поширення розчленованого рельєфу – переривчасте поширення. Найбільше широко представлені форамініферові (на материкових схилах, хребтах і на дні більшості улоговин на глибині до 4700 м), діатомові (південніше 50° південної широти), радиоляриевие (біля екватора) і коралові опади. Полігенні опади – червоні глибоководні глини – поширені південніше екватора на глибині 4, 5-5- 6 км і більше. Терригенние опади – у берегів материків. Хемогенні опади представлені головним чином железомарганцевими конкреціями, а рифтогенние – продуктами руйнування глибинних порід. Виходи корінних порід найбільше часто зустрічаються на материкових схилах (осадові й метаморфічні породи), горах (базальти) і серединно-океанічних хребтах, де, крім базальтів, виявлені серпентиніти, перидотити, що представляють малоизмененное речовину верхньої мантії Землі

Для Індійського океану характерна перевага стабільних тектонічних структур як на ложі ( талассократони ), так і по периферії (материкові платформи); активні структури, що розвиваються, – сучасні геосинкліналі ( Зондская дуга) і георифтогенали (серединно-океанічний хребет) – займають менші площі й знаходять продовження у відповідних структурах Індокитаю й рифтах Східної Африки. Ці основні макроструктури, що різко відрізняються по морфології, будові земної кори, сейсмічної активності, вулканізму, підрозділяються на більше дрібні структури: плити, що звичайно відповідають дну океанічних улоговин, глибовие хребти, вулканічні хребти, місцями, увінчані кораловими островами й банками ( Чагос , Мальдівські й інші), жолоба-розлами ( Чагос , Обі й інші), часто присвячені до підніжжя глибових хребтів (Східно-Індійської, Західно-Австралійському, Мальдівському й інші), зони розламів, тектонічні уступи. Серед структур ложа Індійського океану особливе місце (по наявності материкових порід – гранітів Сейшельських островів і материковому типу земної кори) займає північна частина Маскаренского хребта – структура, що є, очевидно, частиною древнього материка Гондвани .

Корисні копалини: на шельфах – нафта й газ (особливо Перська затока ) , монацитовие піски (прибережний район Південно-Західної Індії) і ін.; у рифтових зонах – руди хрому, заліза, марганцю, міді й інші; на ложі – величезні скупчення железомарганцевих конкрецій

Клімат північної частини Індійського океану мусонний; улітку, коли над Азією розвивається область зниженого тиску, тут панують південно-західні потоки екваторіального повітря, узимку – північно-східні потоки тропічного повітря. Південніше 8-10° південної широти атмосферна циркуляція відрізняється більшою сталістю; тут у тропічні (улітку й у субтропічні) широтах панують стійкі південно-східні пасатні вітри, а в помірних широтах – перемещающиеся із Заходу на Схід внетропические циклони. У тропічних широтах у західній частині влітку й восени бувають урагани. Середня температура повітря в північній частині океану влітку становить 25-27 °З , у берегів Африки – до 23 °С. У південній частині вона знижується влітку до 20-25 °З на 30° південної широти, до 5-6 °З на 50° південної широти й нижче 0 °С південніше 60° південної широти. Узимку температура повітря змінюється від 27,5 °С у екватора до 20 °С у північної частини, до 15 °С на 30° нею. кш., до 0-5 °З на 50° південної широти й нижче 0 °С південніше 55-60° південної широти При цьому в південних субтропічних широтах цілий рік температура на Заході під впливом теплого Мадагаскарського плину на 3-6 °З вище, ніж на Сході, де існує холодний Західно-Австралійський плин. Хмарність у мусонній північній частині Індійського океану взимку 10-30%, улітку до 60-70%. Улітку тут спостерігається й найбільша кількість опадів. Середня річна сума опадів на Сході Аравійського моря й Бенгальської затоки більше 3000 мм , в екватора 2000- 3000 мм , на Заході Аравійського моря до 100 мм . У південній частині океану середня річна хмарність 40-50%, південніше 40° південної широти – до 80%. Середня річна кількість опадів у субтропіках 500 мм на В., 1000 мм на Заході, у помірних широтах більше 1000 мм , в Антарктиди знижується до 250 мм .

Гідрологічний режим. Циркуляція поверхневих вод у північній частині океану має мусонний характер: улітку – північно-східний і східний плини, узимку – південно-західний і західний плини. У зимові місяці між 3° і 8° південні широти розвивається Межпассатное (екваторіальне) протитечію . У південній частині Індійського океану циркуляція вод утворить антициклональний круговорот, що формується з теплих плинів – Південного Пасатного на Північ, Мадагаскарського й Голкового на З. і холодних – плину Західних Вєтров на Південь і Західно^-Австралійського на Схід. Південніше 55° південної широти розвиваються трохи слабких циклональних круговоротов вод, у берегів Антарктиди замикающихся східним плином

Pages: 1 2

Збережи - » Географічний^-географічний-фізико-географічний нарис Індійський океан . З'явився готовий твір.

Географічний^-географічний-фізико-географічний нарис Індійський океан





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.