Генріх Манн (1871—1950) народився в Любеке, у сім’ї впливового бюргера. Його батько був власником великої торговельної фірми, а також сенатором, тобто одним із правителів міста. Син не пішов по стопах батька. У ньому рано виявилися літературні схильності, що вкрай засмучувало батька, що не вірив у його дарування. Але Генріх правильно зрозумів своє покликання. Він став одним з видатних прозаїків-реалістів XX сторіччя.

Уже на початку нового століття визначилися демократичні, республіканські погляди письменника. Він був рішучим супротивником першої світової війни. З перших же днів приходу Гітлера до влади Генріх Манн, будучи в еміграції, вів активну антифашистську боротьбу як сміливий публіцист і організатор антифашистських сил. У книзі «Ненависть» (1933) він створив серію сатиричних портретів фашистських вождів. «Третя імперія не має чесних союзників,- писав він, - але вона має спільників… Тут править світовий військовий капіталізм відкритий і власна персона, тут поставив він кривавих комедіантів як своїх політичних представників». У гнівних статтях письменник непримиренно викривав сутність і політику фашизму.

Генріх Манн очолив німецьку делегацію на міжнародному конгресі письменників у захист культури в 1935 р.; він був головою Комітету Германського народного фронту, створеного з його ініціативи в Парижі. Слідом за М. Горьким Манн призивав всіх прогресивно мислячих людей земної кулі боротися за мир і культуру проти гітлерівської банди і її заступників. У статтях, зібраних у збірниках «День прийде» (1936) і «Мужність» (1939), вона виражав упевненість у тім, що влади фашизму на його батьківщині прийде кінець.

Не раз говорив він про Радянську країну як про оплот миру й демократії. Він присвятив Радянському Союзу ряд статей, назви яких говорять самі за себе: «Єдина надія» (1935), «Ідея, втілена в життя» (1937), «Величний образ СРСР» (1937), «Це звучить як казка» (1939). В одній з них Манн пророчо заявив: «Я вважаю СРСР великою мирною державою; якщо ж коли-небудь наступить година зіткнення з фашизмом, те, за моїм переконанням, СРСР з’явиться найбільшою військовою державою».

Антифашистські виступи Генріха Манна з’явилися прямим продовженням гострої критики буржуазного миру, що розвивалася їм і раніше. У романах «Країна киселевих берегів» (1900), «Учитель Гнус, або Кінець одного тирана» (1905), «Вірнопідданий» (1914) він виступив як жагучий і глибокий сатирик.