Геній Рабле – твір по творчості Ф. Рабле

Геній Рабле розвивався в самий интенсивыный період французького Відродження, коли на монарховому троні перебував король Франциск І ( 1515-1546). Італійські походи короля, безпосередній контакт із культурою Італії, запрошення у Францію видатних італійських художників і скульпторів – Л. да Вінчі, Б. Челлини, спорудження на берегах Луари замків у ренесансному стилі, поява перекладів Данте й Ф. Петрарки, відкриття університетів, поглиблене вивчання раритетів Греції й Рима, навіть мода на утворення – виразні риси нового часу, які ґрунтувалися на ідеях високої цінності людської особистості – ренесансного гуманізму.

На початку свого правління Франциск І всіляко підтримував гуманістів. Його секретарем і бібліотекарем став видатний філолог і юрист Г. Бюде, що вважав, що система утворення повинна базуватися на вивченні древніх мов і літератури. Під впливом Бюде Франциск І в 1530 р. заснував світський Колеж де Франс. Швидко розвивалися торгівля, ремесла, міста. Учені, не задовольняючись релігійним світоглядом, що панувало в епоху середньовіччя, починають створювати світську науку на засадах дослідження природи й вивченні античної спадщини. У містах відкривалися університети. Молодь тепер могла вступити не на теологічний, а на медичний і юридичний факультети. Чи не щороку здійснювалися видатні географічні й наукові відкриття. Уперше були озвучені сумніви підстави католицької релігії. Почалася т.зв. «реформація церкви», або протестантизм.

Проте, ця щаслива пора тривала недовго. Франциск І, що спочатку навіть хотів очолити французьке Відродження й увести у Франції протестантизм як офіційну релігію, уже до середини 30-х рр. різко змінив свою політику. Почалася контрреформація – настання на протестантів і гуманістів, змінився й характер самого протестантизму. Його провідник Ж. Кальвін, змушений емігрувати із Франції в Женеву, розвив сувору релігійну доктрину про обов’язок, перейнятий непримиренністю й фанатизмом. Страти гуманістів в обох таборах, репресії проти інакомислячих, диктат Сорбонны, що стала католицьким бастіоном, зрада королем своїм колишнім улюбленцям і радників затьмарили 40- 50-і рр., підсилили погрозу громадянської війни.

Всі ці події, без сумніву, впливали на життя Рабле, про яке зараз відомо не так уже й багато.

Навіть до дати його народження біографи ставляться досить обережно, називаючи й 1483, і 1494 р. Залишившись у пам’яті нащадків «медонским кюре», Рабле, втім, майже не виконував обов’язків священика. Малоизвестно про його батьків, ще менше – про смак. З документів удалося з’ясувати, що батько письменника, адвокат, метр Антуан Рабле, мав невеликий маєток, що у юнацькі роки Франсуа перебував у францисканском монастирі в Пуату, де, крім теології, вивчав грецький і латинську мови. Потяг до знань, допитливість Рабле, його переписка із ученими, у тому числі й з Бюде, інтерес до юриспруденції й медицини затурбували монастирське начальство. Навіть перехід у бенедиктинский ордену, устав якого був менш суворим, не допоміг Рабле одержати бажану волю. В 1527 р. Рабле залишив Пуату.

Напевно, цей від’їзд був не зовсім легальним, а положення Рабле стало досить двозначним, особливо тоді, коли поширився слух про те, що якась паризька вдова народила від нього двох дітей. Провівши в Парижу біля трьох років, Рабле подався в Монпелье, де одержав звання бакалавра на медичному факультеті університету, опублікував тексти Гіппократа й читав лекції студентам. А ще через деякий час Рабле став лікарем у лионському госпіталі.

Коли в 1532 р. побачила мир книга про Пантагрюэле, Рабле був відомий насамперед як лікар, знавець сучасної й античної медицини, автор наукових досліджень, коментатор батька грецької медицини – Гіппократа й римського вченого Галена. Взагалі, медична спеціальність ще не раз ставав Рабле в пригоді. Як особистий лікар паризького єпископа, а згодом кардинала Ж. дю Беллі, Рабле відвідав Італію, де познайомився з римськими старобытностями й східною медициною. Та й пізніше, перебуваючи на службі в короля Франциска Іи мандруючи по Південній Франції, він не відмовлявся від лікарської практики. В 1546 р., рятуючись від католицьких фанатиків, Рабле залишив Французьке королівство й оселився в Меци, заробляючи на життя медициною. Зміна політики Франциска Й, страти протестантів – прихильників Кальвіна, посилення цензури змусили Рабле бути обережніше. Схоже на те, що в останнє десятиліття свого життя Рабле виконував і дипломатичні доручення, і навіть деякі небезпечні й деликатнейшие завдання. Одержавши перед смертю два церковних приходи, Рабле вмер у Парижу.

Життя Рабле, насичена подіями й подорожами, богатаяна зустрічі й пригоди, була характерна для епохи, що мала потребу в сильних, неординарних особистостях, які не цуралися ні політики, ні життєвих поневірянь, уміючи захистити гуманістичні ідеали й власні переконання. Серед багатьох захоплень «медонского кюре» головним виявилася творчість.

Рабле заслужено вважають найбільшим художником французького Ренесансу, а чимало вчених взагалі називають його найвизначнішим французьким письменником, творчість якого, як і «Божественна комедія» Данте або добутки В. Шекспіра, є уособленням національного духу.

Письменникові далекий дух дидактизму, повчальності, він добродушно сміється зі своїх героїв і їхніх недоліків, жартує, постійно перебільшуючи.

Перебільшеними, гротескними здаються розміри людей-велетнів, сила брата Жана, бешкетництво Панурга. Проте, письменник не перебільшує небезпек, які випадають на частку його героїв. «Гротеск» означає не тільки перебільшення. Генеалогію цього поняття виводять від мальовничих зображень в італійських гротах, коли рука художника тільки доповнювала фантазії, створені самою природою. Гротеск – це також об’єднання різнорідних явищ. Гротескним є образ русалки – жінки із хвостом риби, ерцгерцога Пухнатих Котів – хижака з норовом судового присяжного, Панурга – мудреця й жорстокого витівника… Гротеск – не просто один із прийомів Рабле-Письменника, а квінтесенція його художнього методу. Мир, що він зображує, титанічна епоха Відродження – перехідний час. Роман про Гаргантюа й Пантагрюеле – його дзеркало. Проте, як і у всіх геніальних добутках, у цьому дзеркалі відображається не тільки епоха.

Вплив Рабле випробували багато видатних письменників: Мольер, Ж. Лафонтен, Вольтер, Дж. Свифт, О. де Бальзак, А. Франс, Р. Ролан користувалися прийомами відтворення комічного, винайденим автором «Гарґантюа й Пантагрюэля», – його славнозвісними словесними ланцюжками, його профанацією чисел, пародіюванням офіційної риторики й мертвої латині, його фарсовими діалогами, зафіксованими в прислів’ях і приказках.

Але цієї ж властивості, завдяки яким стиль Рабле відрізняється від літературних норм, які панували в красному письменстві з кінця XVI до XX ст., принесли авторові «Ґарґантюа й Пантаґрюеля» славу самого складного серед класиків. Рабле не всім подобається. Теоретики класицизму в XVII ст. рішуче відкидали його творчість. Романтики, які відродили в літературі епоху Середньовіччя, а потім і Ренесанс, оцінювали Рабле по-різному. І якщо у В. Гюґо творчість Рабле викликала захоплений подив, те Ламартина обурювала брутальність класика-гуманіста, якого він порівнював з невихованим сільським хлопчиськом. Чужим залишається Рабле й для більшості письменників-реалістів

Збережи - » Геній Рабле – твір по творчості Ф. Рабле . З'явився готовий твір.

Геній Рабле – твір по творчості Ф. Рабле





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.