Геній і лиходійство-дві речі неспільні?

Школлер Роман, Єкатеринбург, 9Б. Проблема генія й старанного, не позбавленого таланта, але все-таки що не має такого творчого й Творчого потенціалу, «ремісника» ,на мій погляд, старий як цей мир. Думаю що вона стосується більшою мірою другого, геній не бачить у цьому проблеми він і не дивиться на неї. Своє есе я вирішив побудувати на досить класичному прикладі «Моцарта й Сальери» по-перше тому, що вже Писав такий твір у школі. До речі, всі свої письмові роботи я викидаю в Інтернет, так що його можна Знайти й там, за адресою http://www. allsoch. ru/. А по-друге, напевно, через те, що ця проблема Основна частина-аналіз «Моцарта й Сальери» А. С. Пушкіна Трагедія “Моцарт і Сальери” закінчена А. С. Пушкіним 26 жовтня 1830 року в Болдіні. Постановка здійснена При житті автора у Великому театрі Петербурга 27 січня 1832 року

На сюжет п’єси Н. А. Римський-Корсаків (1844-1904) написав оперу (1897) У записці “Про Сальери” (1832) Пушкін різко висловлюється про італійського композитора, що освистав оперу Моцарта: “Заздрісник, що міг освистати “Дон Жуана”, міг отруїти його творця. Не стільки історичні особистості цікавили Пушкіна, скільки людські типи в їхньому відношенні до прекрасного – до мистецтва. Поетапне пізнання, “перевірка алгеброю гармонії”, від ремесла до творчості “за правилами”і Інтуїтивне прозріння, божественна мара, відчуття й відтворення гармонії спонтанно – два вектори шляху Вискусстве.

Не відкидаючи ні той, ні інший шлях, Пушкіна створює художні образи, філософськи узагальнені,і В центрі уваги ставить проблему моральну. У катастрофічне атомне століття Пушкін стало нам особливо близький. Подумки вертаючись до Пушкіна, ми як би Говоримо собі: невже ми так добре починали, щоб так погано скінчити? Не може бути! Пушкіна у своїй творчості чи досліджував не найголовніші людські страсті

В “Моцарте й Сальери” він Розкриває нам джерела однієї із самих лиховісних людських страстей – заздрість. Перш ніж зупиниться на ролі заздрості в житті людини, згадаємо ким же були Вольфганг Амадей Моцарт і Антонио Сальери. Вольфганг Амадей Моцарт ( 1756-1791)австрійський композитор, мав феноменальний слух і пам’яттю. Виступав Як клавинист – віртуоз, скрипаль, органіст, диригент, блискуче імпровізував… Відбиття гармонічної Цілісності буття, ясність, светоносность, краса сполучаються в музиці Моцарта із глибоким драматизмом…

У Музиці Моцарта органічно перетворений художній досвід різних епох, національних шкіл, традиції народного Мистецтва… Антонио Сальери ( 1750-1825)італійський композитор, диригент, педагог… Автор 40 опер, 4 ораторій, кантат, 5мес, реквієму, добутків для оркестру й ін. Серед учнів: Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Аркуш

У задумі Пушкіна, трагедія називалася “Заздрість”. З ряду причин Пушкін відмовився від цієї назви. Насамперед, воно суперечить відношенню Пушкіна до заздрості, як до “сестри змагання”. Пушкінський Сальери – не просто дрібний заздрісник, він великий художник, але в його відношенні до творчості Втримується як дійсна істина, так і заперечення її. Таке, наприклад, його судження про творчість: Що говорю? Коли великий Глюк З’явився й відкрив нам нові таємниці…

Усильною напруженою сталістю Я нарешті в мистецтві безмежному Достигнул ступеня високої… Хвастаючи своєю ретельністю, змушений зізнатися, що у своїй творчості він опирається на таємниці мистецтва, відкриті Не їм самим, а іншим великим художником Глюком. Позиція – прямо протилежна пушкінської, котрий уважав, Що вчитися можна в кого завгодно, але дорога в кожного художника повинна бути своєї, особливої. Нескінченно впевнений у собі, Моцарт не дуже замислюється про своє особливе призначення, тому, я думаю, він Обдарований нескінченним почуттям спільності із усякою іншою людиною, ким би той не був. Навпроти, Сальери, як нескінченно впевненому в собі, представляється, що “усильним, напруженою сталістю” Він не тільки “достигнул ступеня високої” у творчості, але й безмежно підняв себе над всіма іншими Людьми. Протистояння їхній один одному досягає свого апогею в сцені зі скрипалем

Моцарт захоплюється ним, говорить Оего грі “Чудо!” Сальери приводить це в сказ: Мені не смішно, коли маляр негідний Мені бруднить Мадонну Рафаеля, Мені не смішно, коли фігляр знехтуваний Пародією безчестить Алигьери… Сальери запевняє нас, що він “заздрості не знав… ніколи!

” Мені здається, що це лише виверт. Сальри бачить у Моцарте нібито відхилення від норм, заданих людям людською природою: Об небо! Де ж правота, коли священний дарунок, Коли безсмертний геній – не в нагороду Любові палаючої, самоотверженья, Праць, ретельності, молінь посланий – А опромінює голову безумця, Гуляки празного?

Сальери намірився, так сказати, виправити прорахунок самого бога як твір з аллсоч. ру © 2005 творця людини. Він не просто дрібний Заздрісник, гідний осуди. Він – богоборець, ворог творчого початку в людині, дарованої самою Людською природою

Від такої людини, що рішуче відрізняється від всіх людей, як думає Сальери, одна Тільки шкода, а не користь людям. Тому за людьми право вбити його, як він і вбиває Моцарта: Що користі в ньому? Як якийсь херувим, Він трохи заніс нам пісень райських, Щоб, обурити безкриле желанье В нас, чадах пороху, після полетіти! Так лети ж! чим скоріше, тим краще. Моцарт – щирий геній. Сальери – безкрилий геній, що не відбувся

Б. Бурсов відзначає, що Сальери – “претендент на геніальність, що вважає її не “даром божим”, а плодом ретельності й старанності”. А раз у нього це Не вийшло, він повний нелюбові до самого себе, тим більше до щирих геніїв, який Моцарт. Що пушкінський Сальери – заздрісник, ми чуємо від нього самого

Що він убивця, переконуємося, так сказати, навіч. Але що ще Розпалило його заздрість до нестями, до бажання вбити ненависного йому людини? Звичайно на це питання відповідають так: Моцарт, що для Сальери й сам по собі людина, неварта свого Дарунка, від душі слухає – безглузду, недотепну, фальшиву гру трактирного скрипаля, якого привів Ксальери.

Сальери це бісить. На думку М. М. Бахтина, Сальери – “хмурий агеласт”. Агеласт – людин, позбавлений гумору, нерозуміючий його. Але Якщо б Моцарт знав Сальери як агеласта, навіщо б він привів до нього в будинок скрипаля – недотепу так ще Присуджував при цьому: “Не витерпів, привів я скрыпача… Щоб почастувати тебе його мистецтвом”?

Ні, він Поводиться як людина, якому не терпиться поділитися свежеуслышанным анекдотом з іншим, із другом, з тим, Про кого він знає, що той його зрозуміє. Інша справа, що реакція Сальери ошелешить, спантеличує Моцарта, але він Знаходить їй єдине правдоподібне пояснення: Ти Сальери, Не в дусі нині. Я прийду до тебе Іншим часом. Єдино логічне пояснення поводження Сальери: “нині” той, на думку Моцарта, “не в дусі”, тому що “іншим Часом” він знав Сальери іншим, та й наступний текст трагедії це підтверджує: геть як жвавий і Зовсім не хмурий Сальери в другий (і останньої) сцені, де, до речі, виникає розмова про комедіографа Бомарше, З яким, як з’ясовується, був дружний Сальери. А головне, якщо прийняти, що Сальери доводить до иступления саме веселість Моцарта, те зв’язок цього епізоду зі Звисьтью Сальери виявиться досить проблематичною

Як зв’язані між собою заздрість Сальери і його ж ненависть до Моцарту, від якої він заходиться, хапаючись за отруту й промишляючи про вбивство? Точніше – як одне тут випливає з Іншого? Відповідаючи на це, звичайно вказують, що Сальери заздрить не стільки дарунку Моцарта, скільки тому, що “священний Дарунок”, “безсмертний геній” …не в нагороду Любові палаючої, самоотверженья, Праць, ретельності, молінь посланий – А опромінює голову безумця, Гуляки празного…

От, мов, і ввеселости Моцарта Сальери побачив черговий доказ зневаги мистецтвом, зайве Свідчення того, що з погляду творчості він, Моцарт, нонсенс, неправильнсоть, непорозуміння… Але ті, Хто так відповідають, ті, хто так думають, ідуть тут не за Пушкіним, а за самим же Сальери, що саме так все Це й зображує. Хитрий, підступний лис, що поднаторели в мистецтві обману, що зумів не просто втертися в Довіру до Моцарту, але зробитися близьким йому людиною, стати йому іншому, він издесь уміло й спритно заметає Сліди

Зізнався було в тім, що охоплено низьким почуттям, і отут донезмоги його облагородив: він заздрить, Чи бачите, не дарунку Моцарта, а тому що той одержав його не по заслугах! Заздрить, так сказати, з почуття Справедливості! Але як не додасть чарівності вилупкові ця обставина, так не облагородить заздрості констатація її шляхетного Походження. Завити взагалі не можна облагородити, її можна тільки зжити в собі, якщо усвідомила людина, що Захоплено цим низьким, корисливим чувтсвом і зумів мобілізувати всі свої щиросердечні сили на боротьбу з ним. Говорячи Мовою героїв пушкінської трагедії, заздрість і почуття справедливості – “дві речі неспільні”!

Pages: 1 2

Збережи - » Геній і лиходійство-дві речі неспільні? . З'явився готовий твір.

Геній і лиходійство-дві речі неспільні?





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.