Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого

Співай солодкозвучний гімн священній красі! Вона одна живе, безгрішна й споконвічна, Смерть може розкидати мирів тремтячий рій, Але краса горить, народжуючись нескінченно… Депонт де Лиль, «Гипапсия» Людина завжди прагне до гармонії, до піднесеного й доконаному – у собі й поза собою, і багато в чому зміст усього цього він виражає одним словом – краса. Усе у світі зв’язано, і все має протилежність. Є Христос – є й Антихрист, є краса – є й антикраса, або неподобство, і зміст цього слова настільки ж величезний

Толстой в «Війні й світі» утвреждает, що в кожної людини є свій мир і світосприймання, а отже, і сприйняття краси. Сам письменник передає це своє’ розуміння, малюючи героїв фарбами яскравими й соковитими. Особливо героїнь, тому що найбільше яскраво він оспівував жіночу красу

Усе осягається в порівнянні, і Толстой створює багато протилежностей (навіть назва – «Війна й мир»). Элен і князівна Марья. У зовнішності й тої й іншій виділяється по одній деталі: посмішка Элен і ока Марьи. «Незмінна посмішка гарної жінки» чарівна, вона «висвітлює» всі навколо, але… Краса у своїй нескінченності має властивість змінюватися. До застиглої, здавалося б назавжди, статуям, картинам геніїв не можна звикнути, щораз ми бачимо їх зовсім по-іншому, з не повторюваним у точності почуттям. Почуття, викликуване посмішкою живої красуні, уже не сприймається Пьером: він «звик до неї й не обертав уваги».

До прекрасних очей князівни Толстой звертається навіть частіше, ніж до посмішки Элен, і щораз її погляд здатний сколихнути душу. Те ці «більші, глибокі» очі повні любові, смутку, жалю, те немов «промені теплого світла снопами виходять із них». Чому? «Світильник для тіла є око». Людина сам створює свою красу, творячи свій мир. Віра в Бога, Євангеліє – фундамент світобудови князівни Марьи. Обстановка в її куточку будинку мало-мало нагадує нам рідний будинок Катерины в «Грозі» – і отут, і там ми бачимо «божих людей», але різниця між їхнім положенням величезна: для Марьи це порушення волі батька. Інша в князівни й віра: вона наповнена неабияким розумом, і інше – чисте християнське – мирочувствование.

Навіть її ім’я відразу нагадує нам про Пресвяту Діву. Марья хоче любити всіх, як «Христос любив людство», бути «доконаної, як Батько наш небесний», її душа позбавлена спокою в постійному самовдосконаленні, у збагненні вічного, і її променисті очі – дзеркало її високої, чистої ду-” ши. Вони «привлекательнее Краси». Я можу представити її некрасивої лише тоді, коли неї придушуються

Старий князь тримає дочку в страху, що спотворює риси будь-якої людини; Ліза й Бурьен намагаються нарядити неї, щоб зробити вигідне враження на Курагиных (і це все відбувається в годинники, коли Марья найбільше некрасива). Вона сама намагається придушити в собі спрагу любові й материнства, забуваючи, що чоловік і діти – теж ближні й любов до них не може бути нижче християнської. Перебуваючи в стані майже неможливості самовираження, вона збирає щиросердечні скарби. І як перетворює її знайомство з Ростовими й особливо любов до Миколи! Бурьен, «сама митецька кокетка», не могла зрозуміти, що відбулося

Але де вуж їй зрозуміти, що тільки природність, вихід із зовнішніх і власних лещат «освітили» особу й перевтілили «моральну» красу князівни в єдину красу душі й тіла. У цьому їй допомагає й Наташа, із самого дитинства обладавшая такою єдністю краси. Вона – це як би уособлення, відбиття краси життя, і, коштує життєвої гармонії поза нею зруйнуватися – їде князь Андрій, розриваються їхні відносини, умирає Андрій, їде Пьер, – Наташа занедужує, мерхне її краса

Але сила життя все відновлює, Наташа як би народжується знову й відроджує силою своєї краси інших, повертає їм бажане почуття гармонії… Элен створює свою красу й мир за законами придворних салонів, для Толстого являющихся антикрасою. Салонний мир не здатний замінити некрасивість (про моральність і мовлення бути там не може) учинків Элен, тому що вона є його втіленням, верхи природно-лицемірного «уміння тримати себе», бути на висоті положення. Замилування цього миру зміцнюють в Элен самовдоволення й егоїзм, на відміну від Марьи, завжди не вдоволеної собою, і Наташи, по-детски любующейся собою в кращі годинники життя

Внутрішній мир людини, безмежний, як всесвіт, і являющийся його самою таємною таємницею, не може бути впізнаний у легкій світській бесіді-плітці, і мир Элен пізнається через її чоловіка, людину з великим розумом і серцем. Напевно, краще Алл С о ч. Р У б його [миру] не було, тому що, казавшийся спочатку порожнім, він став мерзенною клоакою. Що може бути гірше чарівної жінки в білосніжному одіянні, иэры-гающей брудні, до жахливості цинічні й брутальні слова?.. Від її немов виходить сморід, забувається й витончене плаття, і тонкий захід парфумів. Ця дисгармонія особливо огидна, коли Элен відмовляється від материнства, від того, що ставить жінку вище всіх, чим будуть щасливі Марья й Наташа.

Элен не здатна творити, давати нове життя, воно – бездумна руйнівниця. Одна з найбільших загадок краси – її незбагненність. І Пьер, і Микола осягають і не можуть осягнути до кінця Марью й Наташу. Осягати Элен просто не хочеться. Вона схожа на троянду з казки: від подуву вітерцю частина її изящнейших пелюстків обпала, і всі побачили проїдену черв’яком, бридко прогнилу середину: хто захоче доторкнутися до неї ще раз? Люцифер був найяснішим з ангелів

Після падіння він став дияволом. Товстої описує падіння краси застиглої форми, позбавленої Змісти й Життя. Вона не може йменуватися красою, тому що насправді це каліцтво, неподобство. Духовне розкладання переходить у фізичне, і Элен умирає, обриваючи «мерзенну породу» Кураги-Ных. А істинно гарні люди у великодушності своєму забувають зло, створена нею, і шкодують про порожнечу її життя. Краса Марьи й Наташи не вмирає, а триває в їхніх дітях, а це і є торжество щирої краси, краси єдиної й созидающей.

Збережи - » Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого . З'явився готовий твір.

Гармонія й краса у творчості Л. Н. Толстого





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.