Не дивно, що книга Рабле викликала таку лють - тут дісталося всім. От шановані всіма королі. Про їх письменник говорить вустами Панурга: «Ці чортові королі тут у нас на землі - сущі осли: нічого-те вони не знають, ні на що не придатно, тільки й уміють, що заподіювати зло нещасним підданим…» Рабле не міг уявити собі державу без короля, вона вірив в освіченого монарха. І він намагався створити його штучно. Мудр, добрими й утвореними з’являються в нього старий Гаргантюа і його син Пантагрюэль.

А от судді. «Я наудачу кидаю кості й вирішую справу на користь того, кому на щастя випаде більше окулярів», - заявляє суддя Бридуа, що справно служив сорок років і виніс тисячу вироків.

Не забуває Рабле й про шкільну систему, побудованої на безглуздому зубрінні. У результаті використання такого методу Гаргантюа за тринадцять років усього-те й вивчив, що весь алфавіт - від початку до кінця й з кінця до початку. Яростнее всього нападає Рабле на ченців. Роки, проведені в монастирі, назавжди залишилися в його пам’яті. Ченцями автор населив острів Дзвінкий. Єдине, чим там займаються, - це б’ють уклони так дзвонять у дзвони.

«Чернець не оре землю на відміну від селянина, - говориться в першій книзі, - не охороняє батьківщину на відміну від воїна, не лікує хворих на відміну від лікаря… ченці тільки терзають слух околишніх жителів тилим-бомканьем своїх дзвонів».

Безумовно, Рабле знущається не над релігією як такий, а над церковниками. Справи «святих батьків» разюче відрізнялися від їхніх слів. Клерикали сповідали бідність, а самі жили в розкоші, призивали до добра й займалися непорядними справами. Тому вістря своєї основної зброї Рабле направляє саме проти католицької церкви.

Однак письменник далекий від однобічності погляду. Із власного досвіду він знав, що й серед ченців можна знайти чесну людину, що відрізняється чеснотою. Один з його улюблених героїв брат Жан Зубодробитель - з тих, хто носить рясу. Але він зовсім не схожий на ледарів, над якими сміється Рабле. Для Жана щастя - це праця. «Майструю тятиву для арбалета, вигострюю стріли, плету мережі… я ніколи без справи не сиджу», - говорить про себе брат Жан. Він не тільки трудівник, але й природжений воїн: коли на його батьківщину напали, він, не міркуючи, відправився на бій з ворогом. Це теперішній народний герой.

Герої книги « Гарган-Тюа й Пантагрюэль» часто сміються, вони навіть регочуть. Сміється разом з ними й читач. Це й було метою Франсуа Рабле. Саме сміх був тим зброєю, якою він знищував своїх ворогів і переслідувачів. За допомогою сатири він боровся з неуцтвом і тупістю й затверджував нові ідеали. І зовсім не тому, що не міг боротися інакше, іншими способами, а тому, що сміх - надбання сильних, добрих і освічених людей.

Брат Жан, незворушний ученейший Пантагрюэль, старий мудрий Гаргантюа, Панург, остроумнейший насмішник і вигадник і до того ж дуже освічена людина - от ті герої, яких Рабле протиставляє миру неробства, дурості, відсталості, нетерпимості.

Талант Рабле вимагав не тільки викриття пороків, але й твердження ідеалу. І от завдяки винятковій щедрості Гаргантюа на березі французької ріки Луари з’явилася чудова Телемская обитель, не схожа на всі інші католицькі монастирі. У новій обителі не відрікаються від радостей життя, не мучать себе постами й нічними пильнуваннями, не заперечують знання, ища порятунку в неуцтві. «Хто звичайно йде в монастир?» - запитує Рабле. Відповідь: одні тільки хворые, недоумкуваті, виродливі, зайві роти.

И тільки Телемское абатство відкрите для юнаків і дівчин, що відрізняються красою, ставністю, увічливістю й допитливістю. Вони живуть під одним дахом, разом займаються, разом проводять дозвілля. При бажанні кожний може безперешкодно покинути обитель і піти куди захоче. Тут не дають чернечих обітниць цнотливості й слухняності. Будь-який послушник Телема «вправі сполучатися законним шлюбом, бути богатым і користуватися повною волею». І все в Телемской обителі влаштовано так, щоб людина радувалася життю. З любов’ю описана прилягаюча до монастиря територія: усе тут пестить око й дає багату їжу розуму.

Живуть послушники в семиэтажном гарному замку, що по своїй архітектурі й оздобленню нагадує французькі замки епохи Відродження, однак перевершує їхньою пишністю й комфортом. У величезному книгосховищі зібрані фоліанти на грецькій, латинській, єврейській, французькій, італійській і іспанській мовах. Просторі галереї прикрашені фресками, що зображують подвиги древніх героїв, історичні події й пейзажі. Посередині внутрішнього двору височіє фонтан, увінчаний скульптурою трьох грацій, - свідчення того, що мистецтво телемитам не чужо.

Для розваги мешканців улаштовані іподром, театр, басейн для плавання, манежі для ігор у м’яч, фруктовий сад, де можна й працювати, і прогулюватися. Розумний читач розуміє, що Телемское абатство зовсім не монастир. Навпаки, це зухвалий виклик монастирським порядкам і самому духу чернецтва. Тут не б’ють уклонів, не підкоряють всього життя дзенькоту дзвона. Не терплять телемиты «продавців обману». Ніщо не принижує тут людського достоїнства, не стискує природних устремлінь. Телемское абатство - це царство радості, молодості, краси, достатку, гуманістичної освіченості й волі. У його уставі записане тільки одне правило: «Роби що хочеш».

«Телема» - по-гречески означає «бажання». Здавалося б, корячись нічим не керованим бажанням, люди можуть стати грубими, жорстокими, свавільними. Однак в абатстві, що не знає правил, зовсім відсутні склоки й розбрати. Рабле зауважує із цього приводу: «Людей вільних, що відбуваються від добрих батьків, освічених, обертових у чималому суспільстві, сама природа наділяє інстинктом і побудительною силою, які постійно наставляють їх на добрі справи й відволікають їх від пороку, і сила ця зветься в них честю. Але коли тих же самих людей давлять і гнітять підле насильство й примус, вони обертають шляхетний свій запал, з яким вони добровільно спрямовувалися до чесноти, на те, щоб скинути із себе й згорнути ярмо рабства, тому що нас споконвіку тягне до заборонного й ми жадаємо того, у чому нам відмовлене».

Із цього висловлення треба, що Рабле вірив у шляхетні задатки людини. Він затверджував, що людина від природи добрийі й тільки виродливі форми життя штовхають його на шлях пороку. Слідом за Томасом Мором великий насмішник створює свою гуманістичну утопію. Він мріє про таке шляхетне пристановище, де людин зможе нарешті стати самим собою. Ті-Лемское абатство й не республіка, і не монархія. Це сполучник гідних, добре вихованих і утворених людей, де кожний вільний індивідуум піднімається над виродливими проявами суспільного поводження