Ганна Ахматова: доля й поезія

Я була, як і ти, вільної, Але я занадто хотіла жити. Ганна Ахматова При згадуванні ім’я копіювання заборонене © 2005 Ганни Ахматової в мене виникає образ царственої дами, господарки муз. Ця жінка прожила більшу, драматичну й у той же час щасливе життя. Поети срібного століття у своїх віршах нерідко визнавалися в любові до цієї королеви російської поезії. У бурах століття Ганна Ахматова втратила майже все, що Бог дає людині на землі для любові й забороняє кому б те не було віднімати це в людини. Чоловіка, Миколи Гумилева, убив більшовицький постріл, сина репресували. Сама піддалася гонінням і нападкам не тільки з боку « літ-ударників», але й державних охоронців партійної ідеології

И все-таки у вогні подій вона не втратила свою царствену поставу, поезія її завжди була виконана шляхетності, любові й віри в торжество добра над злом. У її добутках є багато особистого, чисто жіночого, того, що Ахматова пережила своєю душею, чим вона й дорога росіянинові читачеві. Ахматову хвилювали й доля народу, що збіднюється духовно, і тривоги російської інтелігенції після захоплення влади в країні більшовиками

Вона передала психологічний стан інтелігентів у тих нелюдських умовах: У колі кривавому день і ніч Болить жорстока знемога… Ніхто нам не хотів допомогти За те, що ми залишилися будинку. Чудовим пам’ятником тої скорботної пори є її знаменитий «Реквієм». У цій поемі Ахматова втілила страждання жертв сталінських репресій: Там тюремна тополя гойдається И ні звуку – а скільки там Неповинних життів кінчається…

Але, звичайно, основною й головною темою Ганни Ахматовій, я вважаю; є тема любові. Її вірші про любов відзначені теперішнім драматизмом, і це ставить їх в один ряд зі світовою класикою. Лірична героїня Ахматової готова на жертву заради любові: Милий мій! І я теж.

Умру з тобою… Її улюблений був сам неординарною особистістю, до того ж – відомим поетом. Їхні взаємини дали поштовх поетичному натхненню цих двох чудових творців. У своїх мемуарах Віра Неведомская згадує: «Ахматова – на противагу Гумилеву – завжди була замкнутої й усюди чужою

У Слєпньові, у сім’ї чоловіка їй було задушливо, нудно й непривітно…» Далі Неведомская згадує, що Ахматова моментально перетворювала, коли розмова заходила про поезію. Вона жила поезією

Про любов вона писала те із приголомшливою ніжністю: И млосне серце чує Таємну звістку про далекий… Те знову драматично, з тяжким передчуттям: А ранком устанеш із новою загадкою, Але вже не ясної й не солодкої. І обмиєш пыточной кров’ю Те, що люди назвали любов’ю. Останню строфу Неведомская приводить у своїх мемуарах по пам’яті. Це показник того, що вірші Ахматової мають властивість глибоко й надовго западати вдушу.

Та і як не запасти, коли біль розлуки ріже прямо по живому: Не придумати розлуку бездонней, Краще б відразу тоді – наповал… І, напевно, нас разлученней У цьому світі ніхто не бував. Життя й любов Ганни Ахматовій сплітаються в одну нитку

Ці поняття для Ахматової нероздільні. Тема батьківщини також не обійдена нею. Вона з більшою художньою майстерністю малює простори російської землі, таким багатостраждальним, сильної духом живучих на ній племен. Недавно по радіо передавали живий голос Ганни Андріївни, я почув немов душу, що заговорила, нашої Батьківщини – стільки любові, скорботи й світла ніс у собі її голос!

Збережи - » Ганна Ахматова: доля й поезія . З'явився готовий твір.

Ганна Ахматова: доля й поезія





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.