Оцінюючи самобутність та художню майстерність драматургічного спадку Шиллера, його славетний співвітчизник, письменник Томас Манн, писав про п’єси Шиллера: “Він винайшов для себе свою неповторну сценічну мову, яку безпомилково впізнаєш за інтонацією, за ритмом і звучанням, мову найблискучішу, найпатетичнішу з будьколи створених в німецькій, а може, і в світовій літературі, — своєрідна суміш роздумів і душевних поривань, настільки’насичену драматизмом, що після Шиллера важко говорити зі сцени, не наслідуючи його”.

Вагомим внеском у здобутки німецької просвітницької літератури стала також і лірика Шиллера. Свої перші вірші “Вечір”, “Завойовник”, “Пам’ятник розбійнику Моору” Шиллер написав, ще навчаючись в академії. Його рання лірика сповнена просвітницьких уповань на щасливе майбутнє людства, яке, знищивши тиранію, здобуде довгоочікувану свободу, на практиці реалізує гасла рівності, братерства, справедливості. Соціальнобунтарські мотиви у віршах Шиллера поєднуються з витонченою любовною лірикою. Почуття кохання до жінки звеличує, на думку автора, душу людини, долучає її до морального ідеалу та досконалих форм краси, які не лише облагороджують людину, але й сприяють її духовному переродженню. В одному з найвизначніших ліричних творів “штюрмерського” періоду — “Оді до умові, але, готуючись до пострілу, дістав дві стріли, одна з яких (у випадку трагічної розв’язки) призначалася для кривдника. Дізнавшись про це, Геслер наказав кинути Телля до в’язниці. Вправному Теллеві вдалося не лише утекти, але й таки поцілити із свого лука у знахабнілого намісника. Звістка про його смерть стала сигналом до початку загального повстання проти австрійських гнобителів.

Задум написати твір з історії боротьби швейцарців за свою незалежність початково належав не Шиллерові, а Гете, у якого він виник під враженням його мандрівки Швейцарією 1797 року. Гете збирався присвятити цьому задумові епічну поему. Він з захопленням розповідав Шиллерові про красу швейцарської природи, про побут, мораль та звичаї швейцарців, але, зрештою, зайнятий роботою над “Фаустом”, запропонував реалізувати цей творчий задум Шиллерові. Охоче прийнявш пропозицію друга, Шиллер заповзято розпочав роботу над майбутньою драмою. Він ретельно студіював історію та географію Швейцарії, вивчав місцевості, в яких повинна була розгортатися дія його п’єси, за військовими картами та туристичними путівниками.

Розпочавши роботу над драмою Шиллер, за свідченням його друзів, не вставав зза письмового столу доти, доки не закінчив драму. Зморений працею, він засинав за письмовим столом, а прокинувшись, пив міцну каву і знову продовжував писати. Упродовж шести тижнів на одному подиху він створив одну з кращих своїх драм. “Він відлився як зливок металу!” — писав Гете про шиллерівського “Вільгельма Телля”. Дія драми відбувається наприкінці Хіі! століття і охоплює територію трьох швейцарських кантонів — Урі, Швіцу та Унтервальдену, що разом із Люцерном розташовані навколо знаменитого фірвальдштетського озера або ще — “озера чотирьох лісових кантонів” — колиски незалежності Швейцарії. Композиційна структура драми має 5 дій з різною кількістю яв (від 2 до 4-х) у кожній.