В XIX столітті у Франції, як і в інших країнах Європи, література вступила в новий період свого розвитку. До цього часу книги були доступні порівняно невеликої частини утворених людей. Лише окремі видатні добутки (роман Рабле «Гаргантюа й Пантагрюель») ставали надбанням народу. У післяреволюційну епоху активність народних мас і значний прогрес в утворенні привели до того, що не тільки великі добутки епохи, але й творчість багатьох письменників у цілому були сприйняті широкою аудиторією як вираження загальнонаціональних інтересів. Це, наприклад, пояснює зовсім виняткову роль, що зіграв у французькій літературі Віктор Гюго

Без перебільшення можна сказати, що французька література XIX століття повністю виправдало надії великих письменників минулого, що бачили в мистецтві засіб перетворення й духовного пробудження широких мас. В XIX столітті відбувається процес ^демократизації всього французького мистецтва, очоленого прогресивно мислячими романтиками. Гюго звертається безпосередньо до народу, у народному середовищі знаходить своїх героїв (Квазімодо, есмеральда, Жан Вальжан, Гаврош). Він перший починає широко користуватися «нелітературним» мовою вулиці, уводячи у свої п’єси, незважаючи на те що вони написані віршами, розмовні звороти. Полеміка романтикоз із класиками XVII століття придбало широкий резонанс саме тому, що літературна реформа Гюго була пов’язана зі зміною ідейного змісту мистецтва, що відмовлялося служити аристократії

Слідом за соціалістом-утопістом Сен-Симоном ( 1760-1825), що затверджував, що суспільство повинне охороняти не спадкоємні права аристократії, а цивільні права працюючої людини, Віктор Гюго, Жорж Санд, Жуль Берн, залишаючись у своїй творчості моралістами, мислителями, будили свідомість сучасників, розкриваючи перед ними перспективи розвитку суспільства. Поступово вони ставали виразниками духовних і соціальних сподівань усього людства, усе більше переймаючись соціалістичними ідеями, відгукуючись на найважливіші політичні події епохи. Цьому сприяло розвиток соціальної боротьби у Франції

Демократизація французької літератури виявляє себе також у творчості письменників-реалістів. Беранже, Стендаль, Мериме, Бальзак, Флобер, Золя, Мопассан, дотримуючись різних політичних поглядів у розумінні завдань мистецтва, у вимозі його наближення до життя, пішли далі романтиків. Письменники-Реалісти виробили свій метод зображення середовища. На зміну прекраснодушним героям романтиків у їхні добутки прийшли люди з народу, зображені без ідеалізації в піснях Беранже, у романах Стендаля, Бальзака, Золя й новелах Мопассана. При цьому боротьба проти розумі_ абстрактно «зла» змінилася у творчості письменників-реалістів гострою критикою дворянства й буржуазії, яких ці письменники вміли показати відповідно до історичного моменту в розвитку класової боротьби у Франції

В XIX столітті істотно міняється співвідношення між «дорослої» і «дитячій» літературою. У дитячу літературу входять багато явищ великого мистецтва, тобто добутку, що призначалися аж ніяк не тільки для дітей,- романи В. Гюго, А. Дюма, окремі добутки Жорж Санд, П. Мериме, А.” Доде. Поряд із цим дитяча література значно збагачується добутками Ж. Верна, е. Лабуле, Ж. Рони, Г. Мало, Ф. Гра й інших, написаними для дітей і юнацтва

Жанрова й стильова розмаїтість літератури XIX століття, її пізнавальне значення, то обставина, що більшість письменників епохи не відокремлювали завдань мистецтва від завдань виховання, морального вдосконалювання людини й суспільства, мали виняткове значення для розвитку дитячої літератури в цілому. В XIX столітті кращі добутки дитячої літератури вже не носять дидактичного характеру. Література стає однієї з активнейших форм пізнання, залучаючи читачів і своєю буйною романтикою, і сміливістю наукових гіпотез. Дитяча література збагачується розвитком нових жанрів: історичний роман, наукова фантастика, науково-пізнавальна повість, побутова й психологічна повість - от далеко не повний перелік жанрів, які ввійшли в постійне коло дитячого читання. Особливо слід зазначити, що XIX століття - вік великих поетів - зробив надбанням широкого кола читачів, і насамперед юнацтва, шедеври поетичного мистецтва В. Гюго, А. Ламартина, А. Віньї, А. Мюссе, які були включені в шкільні програми. У Росії із французьких поетів популярні П.- Ж-Ж- Беранже (у перекладах В. Курочкина) і автор «Інтернаціоналу» ежен Потье.