Самодержавною рукою Він сміло сіяв просвещенье, Не нехтував країни рідної: Він знав її предназначенье. Поет вірить, що Росія витримає будь-які випробування, у неї є вірні, люблячі сини, готові віддати в ім’я суспільного блага свої життя. І поки країна не збідніє самовідданими душами, залишається надія на її процвітання. У посилання до друзів-декабристам поет писало: У глибині сибірських руд Зберігаєте горде терпенье, Не пропаде ваша скорботна праця И дум високе стремленье. Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться - і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть. Мир спорожнів… Тепер куди ж Мене б ти виніс, океан? Доля землі всюди та ж: Де крапля блага, там на стражі Уж просвещенье иль тиран. А. С. Пушкін Поезія Олександра Сергійовича Пушкіна - невичерпний ис-очник пізнання й насолоди. Незважаючи на зовнішню легкість і доступність, вірші поета глибокі за змістом, актуальні в наш бурхливий і стрімкий час, тому що піднімають вічні питання, що хвилюють людство протягом усього його існування: у чому зміст буття людини, що таке щастя, що цінніше самого життя, яке місце в ній займають любов і дружба? На будь-яке питання можна знайти відповідь у лірику великого творця. Поет - завжди філософ. Пушкіна не є виключенням. Його філософські вірші вбрані в таку прекрасну форму, що мимоволі забуваєш про найглибший зміст, вкладеному автором; доводиться переборювати себе, змушуючи задуматися над змістом добутку. Таке й романтичний вірш «До моря». Їдучи в Михайловское, поет прощається з «вільною стихією», вона те саме що художник-творцеві, така ж неприборкана й нескінченна. Дивлячись на море, поет згадує ніколи, що бушував Наполеона, що тепер почили вдалині, подумки уявляє Пушкіна й Байрона - співака волі й суми. Автор міркує про швидко поточний час, невідворотність розлуки із близькими, друзями, що полюбилися місцями. Але людина наділена пам’яттю, у якій він буде зберігати кращі й дорогі спогади. Прощай же, море! Не забуду Твоєї врочистої вроди Я довго, довго чути буду Твій гул у вечірні годинники. У ліси, у пустелі мовчазні Перенесу, тобою полн, Твої скелі, твої затоки. Н блиск, і тінь, і говір хвиль. Як звичайно, А. С. Пушкін, починаючи від конкретних впе-атлений, переходить до глибоких внутрішніх переживань, Згадуванням і філософським міркуванням про природу й че-овеке, його місці в цьому непростому й величному світі. Аушкин з’єднує землю й небо, минуле й сьогодення, і на цьому тлі ліричний герой поета не виглядає дріб’язковим, н значним, а цілком гідний того оточення, у котор0 довелось народитися й жити. Такий повною мірою поет і в CTJ! хотворении «Пророк». І бога глас до мене воззвал: «Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей». Він і страждалець, він і провидець, власні борошна дають GMV можливість знати більше інших, а отже, і нести тягар відповідальності за навколишніх. Зовнішнє «переродження» происходящее з поетом, має на увазі величезну внутрішню ра-боту, перевтілення співака в пророка, що несе людям істину. Цей вірш відбиває глибинний стан автора, що змужнів, що багато пережили й передумали після повстання декабристів, їхньої висилки в Сибір. Тепер він не просто талановитий поет, що оспівує радість буття, а філософ, що задумався про своє високе призначення, великій місії. Пізніше, в 1829 році, він напише вірш « чиБроджу я уздовж вулиць шумних», де передчуття смерті майже фізично відчутно, але сприймається автором з філософською невідворотністю. Чому ж настільки молодий поет міркує про неминучу смерть - данина моді, хвилинного смутку або це серйозні міркування про тлінність життя? Чи броджу я уздовж вулиць шумних, Входжу ль у багатолюдний храм. Сиджу ль меж юнаків божевільних, Я віддаюся моїм мріям. Я говорю: промчаться роки, И скільки тут ні видно нас, Ми все зійдемо під вічні зводи - И чий-нибудь вуж близький година. Так, тут є картинність, самозамилування, що обов’язково є присутнім при міркуваннях про власну кончину, але поет переходить дріб’язкові рамки, виростає в щирого філософа, що міркує про зміну поколінь, про вічність буття, життя й природи. Богом так визначено, не нам міняти хід явищ. І хоч байдужому тілу Дорівнює всюди зотлівати, Але ближче до милої межі Мені все б хотілося почивати. І нехай у гробового входу Младая буде життя грати, д байдужа природа Красою вечною сіяти. Будь-якому художникові потрібний спокій, щоб творити, відбиваючи сужающий і власний мири у творчості. А. С. Пушкіну, ак нікому іншому, хотілося цього умиротворення, що виявляло-н
айбільшим благом, на якому «виростали» прекрасні його ворения. (Приклад тому дві Болдинские осіни 1830 і 1833 років у житті автора.) И в вірші «Пора, мій друг, пора» поет із щирим смутком викликує: На світі щастя ні, але є спокій і воля. Давно завидна мріється мені частка - Давно, втомлений раб, замислив я втеча В обитель далеку праць і чистих млостей. Про село, сільський спокій Пушкін мріяло марне, що вбивається міською суєтою, штовханиною бездарно проведеного часу. Навіть важка й небезпечна подорож по зимовій дорозі поет приймає за благо, як можливість наодинці із собою помріяти, поразмышлять про Росію, її шляхах, важкій і прекрасній долі. У вірші «Біси» автор вірний своїй манері - від конкретного епізоду переходить до загальних міркувань. Мені бачиться великий зміст, вкладений у це поетичне оповідання про подорож у зимову ніч. Мчаться хмари, в’ються хмари; Невидимкою місяць Висвітлює сніг летучий; Мутне небо, ніч мутна. Мчаться біси рій за роєм У безмежній височині, Вереском жалібним і виємо Надриваючи серце мені… Самобутній, талановитий художник, А. С. Пушкін багато чого сказав у своїй ліриці, треба тільки захотіти зрозуміти глибинний зміст, закладений у цих прекрасні за формою й змістом Роизведениях. Починаючи читати Пушкіна в раннім дитинстві, ког - ще не замислюєшся ні про яке внутрішнє значення про - Ведень, а лише насолоджуєшся звуками, поступово привы - їли до такого легковагого читання. І один раз задумавшись Відкривши найглибший зміст, вкладений поетом у свої творе - я\' починаєш по-новому ставитися до добре знайомого, у М\' імовірно, головне велич А. С. Пушкіна. Пригадаєте, про други, з тої пори\', Коли наше коло долі з’єднали, Чому, чому свідки ми були! Игралища таємничої гри, Металися, збентежені народи; И височіли й падали царі; И кров людей те слави, то волі, То гордості багріла вівтарі. У судьбоносное, складний і цікавий час жив поет і су крейда все це відбити у своїй творчості.