Кого жалувати? Адже кожний у світі мандрівник - Пройде, зайде й знову залишить будинок. Про всіх збіглим марить конопляник Із широким місяцем над блакитним ставком. С. Єсенін Єсеніна з його мудрими й глибокими віршами можна з повним правом назвати поетом-філософом, оскільки він не тільки був занурений у мир своїх внутрішніх переживань, але й намагався знайти для себе відповіді на багато питань, які завжди займали людство: що таке людина? що таке життя й смерть? чи об’єктивний мир, у якому ми живемо, або це лише сон, фантазія, міраж?

У своїх віршах С. Єсенін веде своєрідний поетичний діалог з миром - з людиною, природою, землею, Всесвіту. Там, де вічно дрімає таємниця, Є нетутешні поля. Тільки гість я, гість випадковий На горах твоїх, земля. Небувала щирість тону, рідкий дарунок безпосереднього бачення миру, здатність дивитися на явища й речі неупередженим поглядом, зненацька витягати красу й радість із повсякденних, простих предметів, метафоричность і образність віршів, уміння заглядати в майбутнє - от далеко не повний перелік особливостей, що роблять інтимне, глибоко особисте творчість великого поета загальнолюдським надбанням

И тому, що я осяг, Що мир мені не монашья схима, Я ласкаво влагаю у вірш, Що геть усе повторимо. По Єсеніну, людина - дитя природи, один із кращих її плодів. Саме тому все його життя підкоряється всесвітнім законам, по яких живуть дерева, трави, тварини: “А люди хіба не квіти?” Люди-Квіти у віршах поета вміють ходити, вони сумують і сподіваються, живуть звичним життям і роблять революцію. Я бачив, як квіти ходили, И серцем став з тих пор доголи, Коли довідався, що в цьому світі Та справа була воктябре.

Квіти сражалися один з одним, И червоний колір був всі твори на a l l soch © 2005 всіх бойчей. Їх більше падало під хуртовиною, Але все-таки потужністю пружної Вони вбили катів. У житті кожної людини є свої “пори року”, які залежать не від віку, а від стану душі. Весна - пора надій, щиросердечної юності, мріянь, радості: “Дурне серце, не бийся!

Всі ми обмануті щастям”. Літо - це зрілість, пора розквіту, насичена яскравими й соковитими фарбами: Душа сумує про небеса, Вона нетутешніх нив мешканка. Люблю, коли на деревах Вогонь зелений ворушиться… ПРО, якщо б прорости очами Як ці листи, у глибину. Осінь - пора підведення підсумків, час, коли людин оглядається назад і оцінює прожите життя, пожинаючи плоди своїх учинків, думок, почуттів

Осінь у кожного різна: холодна й дощова або ж золота. Всі ми яблуко радості носимо, И розбійний нам близький свист. Зріже мудрий садівник осінь Голови моєї жовтий аркуш

Є в житті людини й зима - час спокою, затишку, сну, коли душу й серце відпочивають, накопичуючи сили для нового пробудження, розквіту, для прийдешньої весни з її “буйством очей і повіддям почуттів”. От так само перецвітемо й ми И отшумим, як гості саду… Коли немає квітів серед зими, Так і сумувати про їх не треба. Читаючи глибокі за змістом і задушевні вірші С. Єсеніна, розумієш, що в цьому світі все відносно.

Кожна людина будує свій мир, бачить і чує по^-особливому, як ніхто більше не вміє. Але адже й поняття гарного й поганого, добра й зла теж суб’єктивні, залежать від нашого відношення до предметів і явищ. …Я зніяковіло відкриюся навік: Якщо б не було пекла й раю, Їх би видумала сама людина

Саме тому поет так трагічно переживає всі ті нещастя, на які прирікає себе цивілізація: підлість і образи, хвороби й війни. І це замість того, щоб охороняти й берегти свою Землю, природу, один одного… Я думаю: Як прекрасна Земля И на ній людина

И скільки з війною нещасних Виродків тепер і калік! І скільки зарито в ямах! І скільки зариють ще! І почуваю у вилицях упертих Жорстоку судоргу щік. Поезія Єсеніна разюче конкретна й разом з тим всесвітня, космічна. На долю поета випало безліч випробувань, розчарувань, прикростей, але бьшо й багато щастя, любові, надій. Імовірно, цим і можна пояснити філософський погляд поета на життя навіть у його останньому, трагічному, у буквальному значенні написаному кров’ю вірші: ‘ До свиданья, друг мій, до свиданья.

Милщй мій, ти в мене в груди. Призначене расставанье Обіцяє зустріч спереду. До свиданья, друг мій, безрукі, без слова, Не сумуй і не сум брів, - У цьому житті вмирати не ново, Але й жити, звичайно, не новин