Філософи, вчені вважали, що несуть людям світло нової істини. Саме тому їх назвали просвітителями, а всю добу «віком Просвітництва ».

Невипадково у середині XVIII ст. видання французької «Енциклопедії», в якій викладалися нові наукові погляди, стало подією суспільного значення. Французькі просвітителі поставили перед собою завдання: пояснити життя з позицій Розуму, так виникла сама ідея «Енциклопедії». Очолили видання математик Д’Аламбер і філософ та письменник Д. Дідро. Статті до «Енциклопедії» писали майже всі відомі мислителі того часу — Руссо, Вольтер, Гольбах та інші. Видавалася «Енциклопедія» майже ЗО років і склалася з 28 томів.

Просвітителі вважали, що природний стан людини — стан свободи, а не свавілля. Людина має підкорятися законам природи: розум навчає, що ніхто не має права загрожувати життю, здоров’ю, свободі, майну іншого. Тому просвітителі виступили проти гноблення народних мас, проти духовного поневолення людини церквою, коли істинна віра підміняється певним ритуалом і догмами. Великого значення просвітники надавали освіті, вважаючи, що кожна людина повинна бути освічена, в цьому запорука суспільного й особистого щастя.

Література сприймалася як важливий засіб популяризації просвітницьких/ідей, XVIII століття недаремно вважають віком книги. Читання стало головною розвагою освічених людей. Виникла журналістика, яка відгукувалася на актуальні проблеми свого часу, робила інформацію доступною широкому колу читачів. Важлива ознака часу — стрімке збільшення кількості друкованої продукції. Одночасно з «Енциклопедією» Дідро і Д’Аламбера, яка мала невеликий тираж і за ціною була доступна тільки заможним людям, виходять друком брошури й памфлети, в яких високі ідеї просвітників поширювалися серед широкого загалу.

Межі між філософськими, публіцистичними та художніми жанрами ставали не такими чіткими. Художня література була покликана проголошувати філософські, суспільні ідеї. Популярним у той час став жанр есе — роздум письменника на ту чи іншу тему. Зростало значення мемуарів та епістолярного жанру. Спогади та листи Дідро, Вольтера, К. Гоцці, Свіфта сприймаються і сьогодні як пам’ятки літературної й суспільної думки.