Фауст гуманіст

Люди, на його думку, істоти величні, з могутнім і світлим розумом. Це просвітницький погляд на людину.

Мета життя Фауста — пізнання, важка праця задля добра, задля боротьби зі злом. Фауст вважав злом зарозумілість, жагу слави, чванливість, вино, золото, котрі породжують розбещеність, бездіяльність, духовну смерть. Та найбільше він кляне терпіння. Фауст людина постійного пошуку, невичерпної енергії. Фауст відчуває себе винним у загибелі Маргарити, його охоплює скорбота. Природа відроджує знівечену стражданнями душу Фауста:

Прокинулось життя кипуче знову… Жага пізнання знову оволоділа ним, і знову його раб і господар Мефістофель виконує все, що забажає Фауст. Простежимо за етапами руху героя до кінцевого висновку, «мудрості земної». Спочатку він міністр імператора. Він багатий, його поважають. Та влада не задовольняє вченого. Він бачить, що держава гине. Потім Фауста спокушають військовою славою, але и це йому не вдається. Війна суперечить поглядам Фауста. Наступна спокуса золото. Але метал, заради якого «гинуть люди», не задовольняє потреб душі Фауста. Побачивши, що Фауст захоплюється античним мистецтвом, Мефістофель викликає з небуття красуню Єлейну, через яку зчинилася Троянська війна. Вона дарує Фаусту кохання і сина, але і вони трагічно гинуть.

Непомітно, в стражданнях, праці, шуканнях істини Фауст старіє, сліпне. Але немічний він тільки тілом, душу і розум його освітив промінь істинного прозріння: Фауст осягнув смисл людського життя — робити щасливими інших людей. І герой прагне цього: відвойовує у моря і висушує заболочені плодючі землі, на яких будуть жити вільні люди. Тільки в боротьбі, праці, в пошуку може бути щасливою людина — в цьому тепер мудрість і мета його життя. Зрозумівши це, Фауст відчуває задоволення.

Фауст підбиває підсумок свого життя. Він пересвідчився у вищій цінності реального буття і діяльного життя людини. Він мусить передати пізнану істину нащадкам, тобто втілити її у формах культури. Він оголошує цю мить найщасливішою у своєму житті.

Служить цій правді заповідній — Це верх премудрощів земних:

Лиш той життя і волі гідний, хто б’ється день у день за них. Нехай же вік і молоде й старе Життєві блага з бою тут бере. Коли б побачив, що стою З народом вільним в вільному краю, Тоді гукнув би до хвилини: «Постій, хвилино, гарна ти!»

Але отримати перемогу Духу зла не вдалося. Він відступає перед силами, які втілюють гуманізм і справедливість — перед світлими образами небес.

В останньому монолозі Фауста виразно прозвучали головні думки трагедії: віра в розум людини, в можливість перемоги над силами зла і мракобісся, виправлення життя на краще на справедливій, розумній основі.

Пафос вищих духовних поривань людини та їх протиставлення скепсису і цинізму в трагедії «Фауст» Починаючи з сьомої сцени, перед нами розгортається історія не стільки вченого, а просто людини, захопленої новими почуттями і враженнями, насамперед коханням. Це сильне почуття відсуває на задній план для Фауста всі абстрактні питання. Перед нами палкий закоханий, для якого любов перетворюється на найвищу життєву цінність. Він простує вже не за теоріями, а за велінням свого серця. Ось чому Фаусту неприємні настирливі поради та «діловий інтерес» Мефістофеля. Для диявола Маргарита — лише засіб пробудити в душі Фауста низькі пристрасті, хтиві бажання. Для Фауста ж вона кохана жінка, в якій він знайшов споріднену душу. Стосунки між юнаком і дівчиною розгортаються несподівано: Фауст і Гретхен щиро покохали одне одного. Це споріднені душі. Невипадково в поемі є сцена, де герої говорять про Бога, віру. Для Фауста Бог — це щастя відчувати красу природи, велич світобудови, це щастя кохати:

Наповни ж ним все серце, аж по вінця, І якщо в цім чутті зазнаєш щастя ти, То зви його, як хочеш: Любов! Блаженство! Серце! Бог!

В основі їхнього кохання — не ніца чуттєвість, а високі духовні переживання.

Це почуття продиктоване неначе самою природою. Фауст і Маргарита опинилися в безвихідній ситуації з точки зору моралі. Але причина цього — не інтриги Мефістофеля, а безтямне палке кохання обох. Воно поламало весь «сценарій» Мефістофеля, який був переконаний в нерозбірливості чоловіка у коханні: «Тепер з тим хмелем у голівці Гелену вбачиш в кожній дівці». Проте настирна опіка Мефістофеля тяжка для Фауста, а цинічна іронія диявола викликає внутрішній протест. Отже, ми бачимо, що Мефістофель з усіх сил намагається розбестити Фауста, але частіше всього Князь пітьми залишається лише пасивним спостерігачем.

Збережи - » Фауст гуманіст . З'явився готовий твір.

Фауст гуманіст





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.