Фауст історична особа, відомості про цю фігуру збереглися досить численні. Він жив у першу половину XVI століття й, по одним відомостях, був дійсно доктор, по іншимі - магістр. Про Иоганне Фауста згадує соратник Лютера, Ме-ланхтон; є спогаду про перебування його в Зальцбурзі, а також свідчення про його вченість, різноманітні таланти, про заняття чорнокнижництвом, магією й знахарством. Всі ці факти відбилися в образі Фауста народної книги. Його історія викладалася так, щоб вплив книги зберігало повчальність

Батьки Фауста були добрі християни й богобоязливі люди, але син не успадкував від них благочестя й смиренності. Вивчаючи богослов’я, Ф. не гребував заняттями чаклунством. Розум у нього був «швидкій, схильний і прихильний науці. При цьому була в нього дурна, нісенітна й зарозуміла голова» Тому Фауст намірився довідатися більше, ніж звичайні люди, осягти «всі глибини неба й землі». За допомогою всякого роду заклинань Ф. вирішив викликати чорта, щоб він допоміг досягти неможливого. «Цікавість, воля й легкодумство перемогли», і він прийшов у Шпессерский ліс, де й удалося йому зустрітися счертом.

На інший день рис з’явився в житло Ф. дізнатися, що цей учений, що не наситився знаннями, хоче від нечистої сили. Ф. висуває свої умови, головне з яких - щоб чорт завжди був йому подвластен і виконував будь-яке бажання, щоб всі таємниці «миру цього», і не тільки цього, але й інший світів (пекла й раю), розкривав йому повною мірою. Чорт погоджується з усіма умовами й містить договір на двадцять чотири роки, після закінчення яких тіло й душа Фауст потраплять у розпорядження слуг пекла. Договір підписаний кров’ю, і тепер чорт віддано служить хазяїнові. Оповідання чорта (у народній книзі він названий Мефостофелем) про пекло й усілякі жахи пеклу лякають Ф. У рідкі хвилини безпутного життя його відвідує жаль про укладену угоду, але цікаві пригоди, влада над людьми, успіхи в астрологічних заняттях відволікають від думок про страшний кінець

Чорт не дозволяє Фауст женитися, тому що шлюб - християнська справа, але зате все жінки, які йому сподобалися, до його послуг, і Фауст грішить, віддаючись плотським утіхам. Чорт наділяє героя здатністю літати над землею; за допомогою заклинань виконує давню мрію Фауст - викликає з минулого Олену Троянську, у якої від Ф. народжується син - Юстус Фаустус. У міру наближення строку, відпущеного йому дияволом, Ф. почав журитися про своє несправедливе життя. В останній день Ф. збирає студентів, бенкетує з ними й прощаються назавжди - ранком студенти знаходять його роздертий труп

Народна книга з моменту її появи багато разів оброблялася для театральних подань. В епоху Освіти (до появи «Фауста» Ґете) образ Ф. витлумачується як тип ученого, що вдосконалює свій розум і прагне довідатися якнайбільше. Повчальність народної книги втрачається, наприклад, у Фрідріха Мюллера («Життя й смерть доктора Фауста», 1776) і в романі Фрідріха Максиміліана Клингера «Життя, діяння й загибель Фауста» (1791), де персонаж здобуває риси «бурхливого генія», близького романтизму, що зароджується

Герой трагедії англійського драматурга XVI в. К.Марло «Трагічна історія життя й смерті доктора Фауста» (1589-1592) став першим драматургічним втіленням героя народної книги. Ф. трагедії Марло багато в чому схожий на свого літературного попередника, однак драматург інакше осмислює три основні проблеми, укладені в образі Ф., - проблему вибору «добра» і «зла», проблему «чесного» і «нечесного» знання й проблему «порятунку душі». Ф. на початку п’єси критикує «обмежені», на його думку, навчання Аристотеля, медицину, право й релігію. Він звертається в спразі особистої всемогутності й влади до книг «некромантов» і «чаклунів».

Марло ввів у п’єсу «ангела добра» і «ангела зла», кожний з яких у критичні моменти намагається перетягнути Фауст на свою сторону. На відміну від народної книги наприкінці п’єси Ф. вимовляє великий трагічний монолог, звернений до Бога. Він намагається вимолити порятунок для своєї душі, але душа його занадто обтяжена гріхом «подвійного» договору з дияволом. Образ Ф. у трактуванні Марло став основою для численних лялькових комедій, що ставилися в Німеччині аж до середини XIX століття. М.Гейне характеризував «Фауста» Марло як «геніальний утвір, не тільки змісту, але й формі якого очевидно випливали лялькові комедії». Уперше трагедія Марло була поставлена вже після смерті автора, в 1S94 року, у Лондоні трупою Лорда-адмірала. Роль Ф. виконував кращий трагічний актор трупи Аллейн, одягнений «у червону мантію із хрестом на груди». У цьому костюмі його портрет неодноразово відтворювався на гравюрах, що прикрашала більше пізні видання «Фауста» Марло.

Герой трагедії И.В.Ґете «Фауст» (частина I - 1806, частина II - 1825-1831). Джерелом образа Ф. крім народної книги послужила легенда про Симонемаге. Бачив Ґете й подання лялькового театру, де часто розігрувалася історія чорнокнижника, що продав душу дияволові й віднесеного наприкінці земного шляху в пекло. Гетевский Ф. має мало загального зі своїми прообразами. Це фігура грандіозна, всеосяжна, не людина середньовіччя, а людина Відродження. Недарма згодом вся культура нового часу О.Шпенглером буде визначена як «фаустовская». Ф. - герой, що усвідомив себе як особистість видатна. Саме тому він, незадоволений прожитим життям, розчарований у можливостях науки, прагне пізнати нескінченне, якийсь абсолют. У той же час це натура діяльна: не випадково Ф. пропонує свій варіант перекладу початкової фрази Біблії: не «на початку було слово», а «на початку була справа».

Фауст стає предметом експерименту Бога над людиною, тому що неабияко, дерзає довідатися непізнане, відзначений печаткою обранця. Мефистофель говорить про Ф.: «Він рветься в бій і любить брати перешкоди, і бачить мету, що вабить удалині, і вимагає в неба зірок у нагороду й кращі насолоди в землі, і століття йому з душею не буде сладу, до чого б пошуки не привели». Такий житель землі, миру дольнего, небайдужий Богу. Всевишній вірить, що експеримент Мефистофеля не вдасться, і диявол не зуміє на прикладі Ф. довести, що людина - істота незначне, помилка творця. Мефистофель приходить до Ф., коли той перебуває в розпачі, на грані самогубства, і тільки весняна природа, що пробудилася, милостивий спів відвели його руку від склянки з отрутою. Ф. старий і хоче почати життя спочатку. Тоді він, імовірно, зможе зрозуміти зміст буття й принести користь, яку за своє довге життя так і не зміг принести, хоча має авторитет, визнання

Фауст готовий удатися до будь-якого чаклунства, звернутися до кого завгодно, щоб знайти можливість нового пізнання миру, його прагнення безмежні, він безстрашний - і тому йде на договір з Мефистофелем. Умови договору прості: коли вічно прагнучий до чого недоступному, вічно незадоволений Ф. визнає ту або іншу мить свого життя прекрасним, верховим, миттю досягнення всіх бажань, - він стане видобутком диявола. Перша спокуса, запропонована йому, - розгульне життя, але Фауст швидко залишає погребок Ауэрбаха: компанія п’яниць не по ньому. Друга спокуса - любов: Мефистофель повертає Ф. молодість, думаючи, що почуттєві втіхи назавжди відволічуть його підопічного від високих прагнень. Історії відносин з Маргаритою присвячена перша частина трагедії. Мефистофель прорахувався знову, і, хоча любов до Ф. виявилася згубної для Гретхен, сам Ф. поводився не так, як очікував диявол. Випробувавши радість взаємної любові, Ф. починає нудьгувати, але не зізнається в цьому навіть самому собі. Убивство брата Маргарити прискорює розв’язку: Ф. повинен бігти, а його кохану, що він втягнув у блуд і завдяки сприянню Мефистофеля зробив мимовільної вбивцею власної матері, містять у в’язницю й присуджують до смерті. Ф. хоче їй допомогти (дияволові підкоряються всі замки й запори), але Маргарита збожеволіла й відмовляється бігти

У другій частині Фауст повинен випробувати спокусу владою, красою, діянням. З Мефистофелем він виявляється при дворі імператора й пропонує деякі фінансові нововведення. Потім, прагнучи до абсолютної краси, просить диявольськими чарами викликати йому Прекрасну Олену. Мефистофель виявився неспроможний керувати язичеським миром, і Ф. звертається по допомогу до якихось Матерів, що живуть у таємничому світі. Ф. вдається витягти неї з небуття, він вступає з нею в шлюб, і в них народжується син Эвфорион, що успадкував від батька безмежні прагнення, що приводить юнака до загибелі. Олена теж залишає Ф., вернувшись у свій мир

Pages: 1 2