Фабула п’єси «Москаль-чарівник»

Чехословацький дослідник М. Мольнар встановив, що перший поетичний переклад з «Наталки Полтавки» належить чеському поетові й фольклористові Франтішекові Ладіславу Челаковському {1799—1832), який також відіграв визначну роль у справі ознайомлення чехів з українською поезією та фольклором. «Ой мати, мати!..» — перший чеський переклад з новітньої української художньої літератури, а також, здається, перший друкований переклад з новітньої української художньої літератури, а також, здається, перший друкований зразок перекладу творчості І. Котляревського взагалі. Челаковський, мабуть, скористався петербурзьким альманахом «Северньїе цветы» на 1830 год (вийшов 1829 року), в якому ця пісня була опублікована вперше в оригіналі. М. Мольнар навів обидва тексти — український і чеський — і прийшов до висновку, що «Навіть при простому зіставленні текстів впадає в око висока майстерність Ф. Л. Челаковського, якому вдалося зберегти особливості оригіналу. (М и-хайло Мольнар. Зустрічі культур…, с. 124, 125).

Ясно, що особливий інтерес п’єса викликала в рідному краї: (у журналах: «Отечественнне записки», «Свет отечества Русского»). Один з перших біографів письменника трохи пізніше зазначав: «Жодна повість, жоден інший твір не припав до душі малоросіянам так, як «Наталка Полтавка» І. П. Котляревського; сотні списків її ходять і тепер по всій Малоросії; народ засвоїв собі пісні, написані Іваном Петровичем, і є багато таких осіб, котрі ціонального відродження, тодішньому бібліотекареві празького Чеського музею Вацлаву Ганці (1791 —1861). М. Мольнар встановив, що в своєму відгуку В. Танка використав рецензію на «Наталку Полтавку» в петербурзькій газеті «Северная пчела» з деякими скороченнями. У згаданій книжці М. Мольнар дає повний текст рецензії В. Ґанки чеською мовою.

Уже кілька поколінь корифеїв українського театру беруть участь у поставах «Наталки Полтавки», що справді стала праматір’ю українського національного театру.

У п’єсі Котляревського не порушувались гострі соціальні суперечності феодально-кріпосницької дійсності, проте в основі її — соціально-побутовий конфлікт. Майстерність у розкритті життєвих образів-характеріз, народність, національний колорит у всіх компонентах п’єси забезпечили «Наталці Полтавці» безсмертя у віках.

Майже одночасно з «Наталкою Полтавкою» написано й другу п’єсу Котляревського «Москаль-чарівник». В автографі жанр п’єси визначено, як «опера малороссийская в одном действии», а в першодруку (1841) в підзаголовку стоїть — «украинский водевиль». Безперечно, це жанрове визначення, що, очевидно, належало І. Срезневському, було точнішим, хоч п’єса Котляревського й не є типовим водевілем тих часів, наближаючись до жанру легкої комедії.

Тема й фабула п’єси дуже поширені у світовій літературі та фольклорі. М. Дашкевич у статті ио про літературне джерело «Москаля-чарівника» свій огляд почав з індійських і сірійських казок, далі переходив до середньовічних фабльо (наприклад, французької версії XIII століття «Бідний студент») та їх інтерпретацій у французькій, англійській, шотландській, німецькій літературах нового часу й безпосередньо зв’язував водевіль Котляревського з п’єсою маловідомого французького драматурга Д’Ансома

Певності в тому, що Котляревський знав п’єсу Д’Ансома, немає, хоч в його бібліотеці були і французькі книжки. Сам М. Дашкевич познайомився з текстом п’єси лише в бібліотеці Британського музею в Лондоні.

В. Перетц джерело «Москаля-чарівника» вбачав у обробці народного анекдота «Повесть о удалом молодом солдате», вміщеній у «Письмовнике» Курганова, книзі дуже популярній у часи Котляревського. І. Франко, М. Петров, М. Сумцов називали численні твори українського фольклору на цю тему — пісні, казки, анекдоти. Так, у збірнику І. Рудченка «Народньїе южнорусские сказки» (1869) є приповідка «Піп та чужа жінка»: чоловік з допомогою наймита викриває зраду жінки й карає попа. До речі, сучасник Котляревського С. Стеблін-Ка-мінський зазначав у щоденнику, що «Москаль-чарівник» написаний на сюжет народної казки.

У збірнику І. Рудченка «Чумацкие народньїе песни» (1874) вміщено пісню «Святий боже, святий кріпкий» — про зрадливу жінку, яка запросила до себе дяка. Чумак, повернувшись з Криму, карає дяка.

Отже, сюжет п’єси Котляревського міг бути підказаний одним із творів українського фольклору або й самим життям. Слід зазначити, що фабула «Москаля-чарівника» не повторює сюжету будь-якого літературного або фольклорного твору, хоч є подібність у деяких ситуаціях. Але, зберігаючи певні традиційні ситуації, що йдуть ще з давніх часів, Котляревський розробив оригінальний сюжет, не подібний ні на один з відомих нам літературних або фольклорних зразків, а головне, створив неповторні національні характери. Насамперед це стосується Тетяни Чупрун — типової української молодиці. Вона, власне, не зраджує свого чоловіка. Тетяна слухає теревені Финти-ка, але на тому й край. З першої репліки вона попереджає його: «Ви-бо, паничу, не пустуйте, сидіте смирно». І як до неї не під’їжджає досвідчений міський писарчук, Тетяна лишається собі вірною: «Тільки знайте: язиком що хочеш роби, а рукам волі не давай». І як Финтик не викладає їй «жарчайший пламень любви», молодиця лишається непохитною: «А ціловатись — вибачайте; се вже не жарти…»

Щоправда, Тетяна дозволяє Финтикові на словах залицятися до неї. Але коли б цих традиційних ситуацій не було, то не було б сюжету, не було б і водевіля. Проте молодиця добре розуміє, до чого все це йде: «Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе, що не на плоху наскочили. Я боюсь бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я шаную вашу паніматку, або, як ви кажете, матушку, то і вам через те спускаю, що ви в’яжетесь до мене».

Котляревський в образі Тетяни відтворив національний характер української жінки. Тут, як і в «Наталці Полтавці», показано перевагу моралі народу над пансько-чиновницькою етикою.

Менше розкрито в п’єсі образ Михайла Чупруна, чумака, який любить, шанує й поважає свою жінку. На відміну від багатьох традиційних ситуацій, він не карає Финтика, а прощає йому. Але це гідна пара Тетяні, і його характер вмотивовує її любов і відданість чоловікові.

Яскравим образом «крапивного семени» є Финтик, міський писарчук, що приїхав у село до матері. Це — за характеристикою солдата, та покруч, яку плодила тогочасна дійсність. Финтик розкривається передусім як ловелас. Це видно з того, що він залицяється не тільки до Тетяни. Коли його просять заспівати, Финтик пояснює: «Вчера был у Епистимии Евстафиевньї, да, вьшивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел надвор и на открытом воздухе сквозний ветер захватил шию и грудь, и теперь дерет в горле». Потворне моральне обличчя Финтика розкривається не тільки в його зальотах, а й у зневажливому ставленні до рідної матері: «Она такая простая, такая неловкая во всем,— по-старосвітськи поступает: рано обедает, рано спать ложится, рано просьшается, а что всего для меня несноснее, что в ны-нешнее просвещенное время одевается по-старинному и носит очипок, намитку, плахту и прочие мужичие наряди».

Протилежні погляди па моральні устої висловлює автор словами Тетяни: «І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителей почитати треба за їх одежу? Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!»

Вона дає чітку характеристику Финтика: «Я не знаю, як вас терплять у службі? Мені здається — хто прези-раєть рідних своїх, на такого ні в чім положиться не можна. Нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружнійший между людьми, як паршива вівця в отарі…»

У цілому образ Финтика — не такий собі легковажний водевільний персонаж, а комедійний, сатиричний образ, що за своєю суттю стоїть поруч з образом возного. Одним із важливих засобів сатиричного розкриття характеру Финтика є його суржикова мова, в якій також виявляється зневага цього «крапивного Семени» до рідної мови.

Комічний, але в цілому позитивний образ солдата-ро-сіянина Лихого. Це традиційний образ «чарівника» у водевільному «чотирикутнику», але в цьому образі відбилися погляди Котляревського па єдність українського й російського народів.

Мова п’єси характеристична. Чиста народна українська мова Тетяни й Михайла дала змогу Котляревському відтворити національні характери українського народу, з його мораллю, побутом, розумінням своєї гідності. Національним і соціальним відщепенцем є Финтик, який говорить мішаною, суржиковою мовою. Комічна мова солдата Лихого.

Pages: 1 2

Збережи - » Фабула п’єси «Москаль-чарівник» . З'явився готовий твір.

Фабула п’єси «Москаль-чарівник»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.