Еволюція художніх образів у лірику А. Ахматовій

На рубежі минулого й нинішнього сторіч, напередодні революції, в епоху, вражену двома світовими війнами, у Росії виникла й зложилася, може бути, сама значна у всій світовій літературі нового часу “жіноча” поезія – поезія Ганни Ахматовій. Народилася поетеса в 1889 році під Одесою, і незабаром після її народження сім’я переїхала в Царське Село. У своїй першій поемі “У самого моря”, написаної в 1914 році, Ахматова Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 відтворила поетичну атмосферу Причорномор’я, з’єднавши її з казкою про любов: Бухти порізали низький берег, Всі вітрила втекли в море, А я сушила солону косу За версту від землі на плоскому камені. До мене припливала зелена риба, До мене прилітала біла чайка, А я була зухвал, злий і веселої И зовсім не знала, що це - Щастя. Але все-таки головне місце в житті й творчості Ахматовій зайняв Петербург. Тут її поезія, стругаючи й класично розмірна, багато в чому стає родинної самому обличчю міста – розворотом його вулиць, площ, мармуровим і гранітним палацам, незліченним левам

В 1910 році Ахматова вертається в Царське Село. Своє повернення вона відзначає віршем “Перше повернення”: На землю саван тяжкий покладений. Урочисто гудуть дзвона. І знову дух збентежений і потривожений Млосною нудьгою Царського Села. П’ять років пройшло. Тут все мертво й немо, Начебто миру наступив кінець 298 Російська література XX століття Як назавжди вичерпана тема, У смертельному сні спочиває палац. У цьому вірші вперше у творчості Ахматової з’являється мелодія тяжких передчуттів, відчуття якоїсь катастрофи, що наближається. Також тут тема поетичної долі зливається з темою долі Росії

Вся образна символіка вірша свідчить про те, що мова йде про події загального змісту, часу, трагічності епохи, долі Росії, з якої поет зв’язує й свою долю. Перші вірші Ганни Ахматовій з’явилися в 1911 році в журналі “Аполлон”, а вже в наступному вийшов і поетичний збірник – “Вечір”. Майже відразу ж Ахматова була дружно поставлена критиками в ряд самих більших росіян поетів

Лірика Ахматової періоду її перших книг – “Вечір”, “Чіткі”, “Біла зграя” – майже винятково любовна лірика. У її віршах передбачається, що читач повинен або догадатися, або постаратися звернутися до свого життєвого досвіду, і тоді здається, що вірші дуже широкі по своєму змісті: їхня таємна драма, їхній схований сюжет ставиться до багатьом людям. Образ жінки-героїні ахматовской лірики не завжди можна звести до одного числа

При надзвичайній конкретності переживань це не тільки людина конкретної долі й біографії – це носій нескінченної безлічі біографій і доль: Мені з Морозовой класти уклони, З пасербицею Ірода танцювати, З димом летіти з Багаття Дидоны, Щоб, з Жанною на багаття знову. Господи! Ти бачиш, я утомилася Воскрети, і вмирати, і жити… Але любов у віршах Ахматової аж ніяк не тільки любов – щастя, тим більше благополуччя. Часто, занадто часто це – страждання, своєрідна антилюбов і катування. Поступово тема Росії усе більш владно заявляла про себе в поезії Ахматовій

У вірші “Молитва” вона молить долю про можливість урятувати Росію навіть ціною величезних особистих жертв: Дай мені гіркі сльози недуги, Задыханье, безсоння, жар, Отыми й дитини, і друга, И таємничий пісенний дарунок - Так молюся за твоєю літургією Після стількох томливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмарою в славі променів. Шлях, пройдений поетесою, починаючи з перших її сти хотворений, – це шлях поступової й послідовної відмови від замкнутості щиросердечного миру. Глибина й багатство духовного життя, серйозність і висота моральних вимог неухильно виводили Ахматову на дорогу суспільних інтересів. Все частіше й частіше в її віршах крізь особисті романи й любовні драми на нас дивиться епоха – “теперішній XX століття” уже стояв у самого порога її власної долі

Уважність, з якої дивиться поетеса на пейзажі рідної країни, тремтливість і неясність її патріотичного почуття, відмова від суєтності й світської мішури – все це говорило про можливість прояву в її творчості якихось великих координат національно-цивільного характеру. Наприклад, вірш Ця зустріч ніким не оспівана: Ти, росою окропляющий трави, Звісткою душу мою оживи, - Не для пристрасті, не для забави, Для великої земної любові. Під час революції Ахматовій відкидається думка не тільки про зовнішній, скажемо, від’їзді з Росії, але й імовірність якої б те не було внутрішньої еміграції стосовно неї. Це яскраво відбито у вірші “Мені голос був…”: Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: “Іди сюди, Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух Якщо літературна діяльність Ахматової до революції охоплювала біля восьми років і протікала дуже інтенсивно, те відразу після революції й аж до початку 1930-х років вона переживала внутрішньо замкнутий творчий процес. На самому початку цього періоду в Ахматової виходять дві книги – “Подорожник” і “Аппо Волає”. Ахматовский стих післяреволюційного років дуже уважний до всіх проявів життя. Зберігши свою пильність, він як би впустив у себе значно більше простору – повітряного й земного, з морем і сонцем, з ранковими й вечірніми фарбами й з усіма подробицями життя: По твердому гребені замету У твій білий, таємничий будинок Такі притихлі обоє В мовчанні ніжному йдемо. І сонце всіх пісень проспіваних Мені цей виконаний сон, Хитання гілок зачеплених И штор твоїх легонький дзенькіт. Післяреволюційне життя Ахматової трагична: більшовиками розстріляні її чоловік, поет Микола Гумилев; довгі роки провели у в’язницях і таборах її син. Доля Ахматової і її сім’ї – повторення долі мільйонів людей Росії, про що й написала поетеса в поемі “Реквієм”: Вели тобі на світанку, За тобою, як виносі, ішла, У темній світлиці плакали діти, У божника свіча обпливла. На губах твоїх холод іконки, Смертний піт на чолі. … Не забути! Буду я, як стрілецькі женки, Під кремлівськими вежами вити. З 1925 по 1939 рік Ахматової не дозволялося друкуватися, і вона змушена була займатися перекладами

Вони в її творчості мають немаловажне значення. В 30-е роки Ахматова записувала на різних клаптиках паперу короткі вірші, названі нею згодом “Черепками”, Наприклад: Мені, позбавленої вогню й води, Розлученої з єдиним сином… На ганебному помосту лиха Як під тронним коштую балдахіном. Або: От і доспорился лютий сперечальник До енисейских рівнин… Вам він - Бурлака, шуан, змовник, Мені він - Єдиний син. Біля 40-х років Ганні Ахматовій було дозволено видати книгу вибраних добутків. Любов до батьківщини в неї не предмет аналізу, міркувань

Буде вона – буде життя, вірші. Немає її – нічого немає. От чому Ахматова писала під час Великої Вітчизняної війни: Не страшно під кулями мертвими лягти, Не гірко залишитися без даху, - И ми збережемо тебе, російське мовлення, Велике російське слово. У цей період своєрідністю поезії Ахматовій було те, що вона вміла поетично передати саме цілковите самовладання часу, історії в сьогоднішнім житті людей, наприклад, вірш “Явище місяця”: Всі бревенчато, дощато, гнуто… Повноцінно цінується мінута На годинниках піскових… Характерною рисою лірики Ахматовій військового років було сполучення в ній двох поетичних масштабів – це уважність до дрібних проявів життя, а з іншого боку – величезне небо над головою й земля під ногами. Наприклад, вірш “Під Колонною”: З перламутру й агата, Із задимленого скла, Так зненацька похило И так урочисто плила, - Начебто “Місячна соната” Нам відразу шлях перетнула. В “військових” віршах Ганни Ахматовій вражає дивна обмеженість, відсутність тіні рефлексії, непевності, сумніву, здавалося б, настільки природних у таких тяжких умовах созидательницы, як багато хто думали, лише “дамських” віршів

Але це й тому, що характер ахматовской героїні або героїнь ґрунтується ще на одному початку, теж прямо пов’язаному з народним світовідчуванням. В 1949 році вийшло постанову “Про журнали “Зірка” і “Ленінград”, у якому Ахматова і її творчість оголошувалися ворожими радянському народу. Уряд намагався відлучити поетесу від народу, від Росії, від поезії

Але Ахматова була такою сильною людиною, а її російська й світова слава була так велика, що вороги людяності й культури виявилися неспроможні. В останні роки життя Ахматова працювала дуже інтенсивно. Крім оригінальних віршів, вона багато перекладала, готовила книгу Опушкине.

Pages: 1 2

Збережи - » Еволюція художніх образів у лірику А. Ахматовій . З'явився готовий твір.

Еволюція художніх образів у лірику А. Ахматовій





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.