Слово «етика» часто асоціюється з мораллю, нудними повчаннями батьків, безглуздими обмеженнями, які накладають І, на себе люди, аби зіпсувати собі усі радощі життя. «Етика спілкування» — вираз трохи кращий, хоча й від нього відгонить чимось нудотно-правильним, як думки маминих мазунчиків, які (мазунчики) вчаться тільки на «відмінно», не палять і не ходять на дискотеки.

Однак усе не так просто. Етичність конкретної людини здається несуттєвою рисою характеру, доки на вас не впливають її вчинки. Якщо вам випадало колись бути в дитячому таборі при розподілі по палатах, то проблема гідних сусідів раптом поставала несподівано гостро. Якщо ви залежали від нечесних людей або тих, хто не додержує свого слова, то певен, що ви зрозумієте мене.

Етичні принципи людини — це ті закони існування, яким вона підпорядковує свої вчинки. Зрозуміло, що кожному видніше… з погрібника; в усьому можуть бути крайнощі: якісь принципи нам можуть здаватися абсурдними, як-от: берегти свою незайманість до одруження, не вживати алкоголю; а деякі люди з невідомих причин перетворюють кожен свій день на якесь «етичне животіння» — те не роби, того не кажи, того уникай! Жах який! Але з безпринципними людьми, як показує практика, простіше тільки з першого погляду, а в дійсності набагато складніше. За відсутності ідеалів і переконань у спілкуванні нема й не може бути ніякої стабільності. Ніхто не може передбачити наслідки того чи іншого їх учинку чи реакції на певні обставини. Якщо ж ця тенденція прогресує, то суспільство проголошує таких людей соціально небезпечними й захищається від них куленепробивними вікнами психіатричних лікарень і тюремними ґратами.

Цікаво й те, що ніхто, навіть запеклі кримінальники, не вітає й не приймає повної аморальності. Навпаки, ті ж в’язні досить жорстоко карають інших за порушення власних, хоч і вовчих, але законів! Як же утримати рівновагу, не перетворюючи життя ні на купу за

борон, ні на торжество тваринних інстинктів? Є одне правило: «Як хочете, щоб до вас ставились, так і ви ставтесь до інших». Якщо ж, скажімо, ніколи не бажаєте агресії щодо себе, то варто зовсім виключити її зі своїх норм ставлення до людей.

Ще однією серйозною проблемою є ставлення до «новоспеченого» американського імперіалізму. Культурна, економічна, політична й, нарешті, військова експансія — ось шлях «насильницької демократизації світу» в її новоамериканському варіанті. Падіння Іраку показало безперспективність відкритого й самотнього опору цьому дволикому монстрові. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів намітить форми обстоювання власного курсу кожної держави. Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, «менше народу…» По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні «догодити всім». Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корум-пованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.

Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії. Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури й історії. Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави. Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, — не дуже обнадійливим. Ми самі — головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.