Етапи життя й творчості И. А. Буніна

“Росіянином класиком рубежу двох сторіч” назвав Буніна К. Федін. Бунін був усі права захищені 2001-2005 найбільшим майстром російської реалістичної прози й видатним поетом початку XX століття. Письменник-Реаліст бачив і неминуче руйнування, і запустіння “дворянських гнізд”, настання буржуазних відносин, що проникали в село, правдиво показав темряву й відсталість старого села, створив багато своєрідних, що запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливо художник пише й про чудесний дарунок любові, про нерозривний зв’язок людини із природою, про найтонші рухи душі. Літературна діяльність Буніна починається наприкінці 80-х років минулого сторіччя, молодий письменник у таких оповіданнях, як “Кастрюк”, “На чужій стороні”, “На хуторі” і інших, малює безвихідну вбогість селянства. В оповіданні “На край світла” автор розповідає про переселення безземельних українських селян у далекий Уссурійський край, описує трагічні переживання переселенців у момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і думи старих

Добутку 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя. Відбувається знайомство із Чеховим, Горьким. У ці роки Бунін намагається сполучити реалістичні традиції з новими прийомами й принципами композиції, близькими до імпресіонізму (розмита фабула, створення музичного, ритмічного малюнка).

Так в оповіданні “Антоновські яблука” показані зовні не зв’язані епізоди життя гаснучого патріархально-дворянського побуту, пофарбованого ліричним смутком і жалем. Однак в оповіданні не тільки туга за запустілими “дворянським гніздам”. На сторінках виникають чарівні пейзажі, овіяні почуттям любові до батьківщини, що затверджують щастя злиття людини сприродой.

И все-таки соціальні проблеми постійно присутні в його добутках. От колишній миколаївський солдат Мелитон (“Мелитон”), якого прогнали батогами крізь лад, що втратив сім’ю. В оповіданнях “Руда”, “Епітафія”, “Нова дорога” встають картини голоду, убогості й руйнування села. Ця соціальна викривальна тема як би відтискується на другий план, на перший план виходять “вічні теми”: велич життя й смерті, нев’януча краса природи (“Туман”, “Тиша”). В 1909 р. Бунін писав Горькому з Італії: “Повернувся до тому, до чого ви радили повернутися, – до повісті про село” (оповідання “Село”).

Сільське життя дане через сприйняття братів Тихона й Кузьми Красовых. Кузьма хоче вчитися, потім пише про життя, про лінощі російського народу. Тихін – великий кулак, що нещадно розправляється із селянським хвилюванням. В автора помітне сполучення безвідрадної картини життя села з невір’ям у творчі сили народу. Але він правдиво показує в “Селі” відсталість, брутальність, негативні, важкі сторони сільського побуту, які були результатом вікового гноблення

У цьому сила повести. Це відзначив Горький: “Доріг мені цей скромно схований, заглушений стогін про рідну землю. Дорога шляхетна скорбота, болісний страх за неї, і все це ново. Так ще не писали”.

“Село” – один із кращих добутків російської прози початку XX століття. В 1911-1913 р. Бунін усе ширше охоплює різні сторони російської дійсності: і виродження дворянства (“Суходіл”, “Останнє побачення”), і потворність міщанського побуту (“Гарне життя”, “Чаша життя”), і тему любові, що часто буває пагубної (“Гнат”, “При дорозі”). У великому циклі оповідань про селянство (“Веселий двір”, “Будні”, “Жертва” і інші) письменник продовжує тему “Села”. У повісті “Суходіл” рішуче переглядається традиція поетизації садибного життя, преклоніння перед красою гаснучих “дворянських гнізд”. Ідея кревного єднання помісного дворянства й народу в повісті “Суходіл” сполучається з думкою автора про відповідальність панів за долі селян, про їхню страшну провину перед ними

Протест проти фальшивої буржуазної моралі помітний в оповіданнях “Брати”, “Пан із Сан-Франциско”. В оповіданні “Брати” (він написаний після поїздки на Цейлон) дані образи жорстокого, пересиченого англійця й молодого “тубільця”-рикші, закоханого в дівчину-тубілку. Кінець жалюгідний: дівчина попадає в будинок терпимості, герой кінчає життя самогубством. Колонізатори приносять руйнування й смерть. В оповіданні “Пан із Сан-Франциско” письменник не дає ім’я героєві

Американський мільйонер, все життя истративший у погоні за прибутком, на схилі віку разом із дружиною й дочкою їде в Європу на “Атлантиді”, розкішному пароплаві того років. Він самовпевнений і заздалегідь смакує ті насолоди, які можуть бути куплені за гроші. Але все ничтожно перед смертю. У готелі на Капрі раптово він умирає

Його труп у старому ящику з-під содової назад відправляють на пароплав. Бунін показав, що пан із Сан-Франциско (“нова людина зі старим серцем”, по вираженню Буніна) належить до числа тих, які ціною вбогості й загибелі багатьох тисяч людей придбали мільйони й тепер п’ють дорогі лікери й курять дорогі гаванські сигари. Своєрідним символом фальші їхнього існування автор показав закохану пару, на яку любувалися пасажири. Тільки один капітан корабля знає, що це “найняті закохані”, за гроші граючі в любов для ситої публіки

И тут контраст життя богатых і людей з народу. Образи трудівників овіяні теплотою й любов’ю (коридорний Луиджи, човняр Лоренцо, горці-волынщики), вони протистоять аморальному й брехливому миру ситих. Жахам війни Бунін протиставляє красу й вічну силу любові – єдиної й неминущої цінності (“Граматика любові”).

Але іноді й любов несе приреченість і загибель (“Син”, “Сни Гангу”, “Легкий подих”). Після 1917 року Бунін виявився в еміграції. У Парижу він пише цикл оповідань “Темні алеї”.

Особливо привабливі в них жіночі образи. Любов – найвище щастя, але вона буває недовговічна й неміцної, любов буває самотньої, занедбаної (“Холодна осінь”, “Париж”, “На чужині”). Роман “Життя Арсеньєва” (1924-1928 р.) написаний на автобіографічному матеріалі. Тут часом поетизується минуле монархічної Росії. Героїчна війна Росії з фашистською Німеччиною хвилювала художника, він любив свою батьківщину

Бунін близький Чехову, писав російські новели. Він майстер деталі, чудовий пейзажист. На відміну від Куприна Бунін не прагнув до острозанимательным сюжетів, його відрізняє ліризм оповідання. Визнаний майстер прози, Бунін – і видатним поетом

В 80- 90-х роках XIX століття улюбленою темою віршів була природа (“Листопад”). От образ осіни, “тихою вдовою” вступающей у лісові хоромы: Ліс, точно терем писаний, Ліловий, золотий, багряний, Веселої пестрою юрбою Коштує над светлою галявиною З’являлися й декадентські мотиви, але ненадовго. Видаються цивільні вірші “Джордано Бруно”, “Ормузд”, “Пустище” і інші, у ряді віршів даються реалістичні картини сільського й садибного побуту, зі співчуттям обкреслені образи простих людей (“Орач”, “Косовиця”, “На Плющихе”, “Пісня”). Бунін був чудовим перекладачем (“Каїн” і “Манфред” Байрона, “Кримські сонети” Міцкевича, “Пісня про Гайавате” Лонгфелло; переклади із Шевченко – “Заповіт”).

Для нас важлива висока поетична культура Буніна, майстерне володіння скарбами російської мови, високий ліризм художніх образів, досконалість форм його добутків

Збережи - » Етапи життя й творчості И. А. Буніна . З'явився готовий твір.

Етапи життя й творчості И. А. Буніна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.