Останній жанрово-тематичний різновид апокрифічної народної прози — есхатологічні легенди — оповіді про кінець світу. Великою мірою базуючись на біблійному Апокаліпсисі (Книзі Об´явлення Івана Богослова) та євангельських розповідях Ісуса Христа про кінець світу і його ознаки, вони розгортають ці теми, доповнюючи новими мотивами, образами та елементами.

Так, прикмети кінця світу доповнюються новими мотивами: «сім літ дощу не буде і не буде жодного плоду ні межи людьми, ні між худобою, ні межи збіжжям — буде великий голод»; Сатана «возьме терновий вінець на голову, ребра собі проб´є і буде казати, що він бог», він буде ходити і питати людей: «хто мені підпишеться, не буде бідувати, буде мати хліб і воду; але то буде не вода, а зола великодної п´ятниці»; Ілля буде всіх навчати: «Дайтеся на муку, а не дайтеся на підмову, бо то злий дух!» та ін.

Традиційно кінець світу асоціюється з кількома етапами, які народ інтерпретує по-своєму. По-перше, в есхатологічних легендах продовжує розвиватись тема боротьби між двома началами — добром і злом, яка нерідко перегукується із мотивом змієборства (Бог воює із Сатаною, що являється в образі змія). Але найбільше зафіксовано легенд про битву Іллі із чортом, яка відбувається на шкірі великого вола (бика чи буйвола), що «від віка пасеться: сім гір трави випасає, сім рік води випиває». Сатана вбиває Іллю, свята кров якого стікає зі шкіри на землю, земля загоряється, і згоряє значна частина, поки не приходить Христос, щоб погасити пожежу. Образ небесного вола очевидно, походить із язичницької міфології. Поганського тракту, вання набувають мотиви битви злих і добрих сил, їх різні перетворення. Тема руйнації землі близька до біблійної розповіді: згорить земля, зорі попадають, небо згорнеться і впаде на землю. Але, знову ж таки, вона доповнена народною фантазією: «Тоді поперегоряють усі кості, але ангели позмітають, а Спаситель перехрестить, і тоді умерші повстають» та подібне.

Тема страшного суду теж виходить далеко за рамки канонічної доктрини поділу на праведних і неправедних, перші з яких ідуть до раю, а другі — в пекло. У деяких варіантах розмежовується ад (куди йдуть найбільші грішники) і пекло (де люди терплять менші муки). Можливо, такі ідеї походять із небіблійної доктрини про чистилище. До того ж у цих оповідях з´являється образ Покрови, яка може «випросити» в Бога деякі грішні душі. Коли грішників відіслано в пекло, вона накриває їх покровою — покривалом, яке ткала від початку світу, — і тих, що опиняються під ним, забирає в рай, а ті, кому не вистачило покрови, ідуть у пекло. Тому існує повір´я, що треба давати приноси Покрові, щоб вона мала з чого ткати оберіг.

Завершуючи тематичний аналіз апокрифічних легенд, можна погодитися з думкою В. Проппа, що цей жанр не черпає готові сюжети і теми з книжної літератури, у тому числі й з Біблії, а є оригінальним новоутворенням, в якому синтезуються християнські елементи з поганськими. «В народній легенді виступають особи і Старого, і Нового Заповітів. Адам, Сва, Ной, Соломон, Ілля-пророк, Христос і Його апостоли — постійно діючі персонажі легенд. Однак просте зіставлення сюжетів Біблії і народної легенди показує, що збігаються, правда, імена, але не сюжети, і що Біблія не є джерелом народної легенди. Таке порівняння показує, що народ просто не знає Біблії, має про неї зовсім віддалені і невиразні уявлення. Народ має свою власну космогонію, що сягає язичницьких часів і не має нічого спільного з космогонією біблійною».

Історично-героїчні легенди — це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов´язані з історичними подіями минулого. Вони пізніші за походженням, тому основна увага звернена на факти, а менша — на фантастичне у зображенні подій. Історичні легенди можна умовно вважати проміжною ланкою між легендою і переказом, бо в них нерідко вказується особа, з якою відбувався описаний епізод, конкретизується місце події, що не властиво для інших жанрових різновидів легенд, але є обов´язковою рисою історичних переказів. Однак, зустрічаються дуже давні легендарні історичні оповіді з елементами міфу чи надзвичайно фантастичні з рисами демонологічних легенд.

З-поміж легенд історичного змісту можна виділити кілька тематичних груп.

Героїчні, в яких діють фізично і духовно сильні особи, що надприродним чином за допомогою незвичайних властивостей, якими вони наділені, перемагають ворогів. Крім героїчних є топонімічні, етимологічні, ономатологічні — легенди про походження назв місцевостей, предметів, власних імен, — та топографічні — про походження гір, річок, долин, морів та ін. Вони і є найдавнішими у цій групі і сягають доісторичних часів.

На межі міфологічної та історичної оповіді складені легенди про походження Дніпра і Десни, що були колись братом і сестрою, і посперечались, хто швидше бігає. Брат біг швидше, а сестра пробувала загатити йому дорогу, — тому Дніпро такий кручений і має багато порогів. Коли Дніпро добіг до моря перший, то Десна пошкодувала, що перешкоджала йому, «прихилилась до брата і злилась з його гирлами». Тепер Десна тече лівою стороною, а Дніпро — правою, і в ясний день видно, де Десна, а де Дніпро по кольору води.

Дуже давня легенда про змія Перуна та Перунів острів. Київський літопис оповідає, що коли кинули ідола Перуна до Дніпра, то Володимир наказав пильнувати, аби він не пристав до берега аж до порогів. Народна легенда продовжує цю розповідь про змія Перуна, який літав по світу і їв людей. А коли пролітав над Дніпром, Бог його прокляв, і він упав у воду і поплив за течією. Ідолопоклонці бігли за ним і кричали, щоб він приплив до берега, але він доплив до острова і зник у підводній печері під ним (у тій печері колись жив змій, але як помер, вона пішла під воду). Відтоді острів називають Перуновим.

Залишки міфу збереглись і в оповіді про кам´яних баб, які за легендою були колись людьми (їх звали великдонами), що жили в цілковитій темряві, доки Бог створив сонце. Вперше побачивши сонце, вони не раділи, як інші, а почали будувати високі могили, щоб звідти плювати на нього. Тому Господь прокляв їх, і вони зменшились і покам´яніли.

Ряд історичних оповідей знаходиться на межі з апокрифічною прозою. Такими, наприклад, є легенди про те, що вся територія вздовж Русла Дніпра була колись вкрита морем, і до Києва плавали кораблі з інших країн. Так було до того часу, поки туди приплив апостол Андрій і встромив у найвищу гору хрест, і тоді море сплило під землю. На горі побудували Андріївську церкву, під престолом якої Начебто є джерело, яке часом відкривається, але його закривають смолою, бо коли вода потече, то заллє знову всю Київську, Чернігівську т& Полтавську губернії. Тому й в Андріївській церкві нема дзвонів, б° якби там задзвонили, то від того гора б тріснула і все затопила.

Таких легенд апокрифічного характеру з ознаками історичної оповіді є чимало. Серед них поширені сюжети про підземні церкви чудодійні церковні джерела тощо. Велика кількість легенд про будівництво церков та монастирів. Наприклад, про чудо збудування Київської Лаври: Дванадцять братів-зодчих збудували її всю без риштувань, бо все, що збудували за день, ішло під землю, і наступного дня вони могли продовжувати роботу, стоячи на землі. Коли все було завершено, бані оковані золотом, церква за одну ніч вийшла з-під землі. У винагороду за роботу одинадцять попросили у Бога права бути похованими у Лаврі, а один взяв гроші. Але потім і він, збіднівши, повернувся назад, і, хоч не було досить місця в келії, примістився поміж братів, але й досі лежить із зігнутою ногою.

Pages: 1 2 3