Есе: Як добре починати урок

Була осінь. Я вуж і не пам’ятаю такого жовтня. Земля сухий і захолола, пил піднімається зі стежки з-під моїх ніг. Якось по^-особливому яскраво світить осіннє сонце, подекуди ще висять на деревах яскраво-жовті листи. А мені смутно. Я йду зі школи (з роботи!) і думаю: «Боже мій, невже тепер щодня треба вставати рано, іти на роботу й так без кінця…»

Мені було дев’ятнадцять років, я провчилася в інституті лише півтора року. Що я знала й уміла? Зараз здається, що нічого. Чи страшно було? Навіть не замислювалася тоді. Попросили (не було вчителя) – і пішла. І от я вчитель російської мови в 5 класі.

Я пам’ятаю їх, моїх перших учнів, які потім стали моїми першими випускниками. Вони дивилися на мене, молоденьку вчительку, своїми величезними цікавими очами, у яких танцювали веселі бісенята й поставав питання: «Щось вона нам розповість?» Блищали бешкетні очі Дениса й Алешки, морщив веснянкувату пичку рудий Олег, крутился в усі сторони білоголовий червонощокий Андрій, сумирно сиділи два Сергій, прилежно слухали урок чотири дівчиська з бантиками в кісках і флегматичному телепні Валера. «На Камчатці» займалися своїми справами Вадим і ще один Андрій. Томився на першій парті Сашко Соколов.

Я дізнавалася їх з кожним днем, вони випробовували мене «на міцність», бісилися, веселилися, реготали. Я рішуче брала в руки журнал і підручник, робила вигляд, що збираюся піти з уроку, а вони, довірлив і хитрі одночасно, миттю ставали слухняними й просили: «Ну, Ніна Петрівна, не розповідайте нікому».

Ах, як вони переказувати вміли! Особливо казки. Я вуж і не пам’ятаю, щоб хтось після них мене так уразив своєю майстерністю. Або це були перші враження, завжди кращої, захоплені, молодий недосвідченої вчительки?

Я вчилася всьому разом з ними. Ми майже одночасно закінчили навчання: я інститут, а вони 11 класів. Разом з ними я заново вчила всі правила по російській мові, перечитувала «Тараса Бульбу» і «Євгенія Онєгіна», брала участь у спортивних змаганнях і ходила в походи. Разом намагалися вирішити їхні проблеми, обговорити щось цікаве, разом жартували й сміялися, а іноді, ніде правди діти, і сварилися.

Що мені допомогло тоді не розгубитися, не розчаруватися в обраній професії?

Любов до дітей і терпіння. Я терпляче очікувала, коли мої «бридкі каченята» перетворяться в «прекрасних лебедів». Я зрозуміла, що моя участь необхідно їм не тільки на уроці. Вони були такі різні, у кожного свій характер, свої думки, свої смаки. Хтось наївний, хтось відвертий, а хтось і потайливий, хтось відкрито хуліганив, хтось нишком, а хтось все це час був тихий, скромний і непомітний. А я повинна була їх усіх зрозуміти, допомогти, навчити співчувати й співпереживати, радуватися своїм і чужим удачам. Саме з ними я зрозуміла ті маленькі секрети, за допомогою яких легше знайти загальну мову з дітьми. Зрозуміла, як важливо бути терплячої. Не вимагати відразу, сходу, а маленькими шажками, разом, наближатися до мети. Зрозуміла, як важлива дитині хоч маленька, але похвала. І я намагалася й намагаюся обійтися без моралей, зауважень, але не боюся зайвий раз похвалити. Вони допомогли мені зрозуміти, що виховання в поганому настрої – це нуль результату. А спокій, доброта й правильний тон – це запорука успіху. Я навчилася й не боюся першої робити крок назустріч, почати розмову на тему, що цікавить їм, і при цьому не тільки одержую нову інформацію, але й , що саме головне, немов доторкаюся до їх душам

Я думала спочатку, що вчительська робота нітрохи не складна: пояснив новий матеріал, запитав, поставив оцінки – і вільний. А виявилося всі куди складніше.

И допомогли мені все це зрозуміти мої перші учні, мій перший успіх або моя перша помилка? Не знаюся

Не знаю, чи пам’ятають вони зараз ті роки, проведені разом. Чи згадують добрим словом? Або хоч просто чи згадують… Я пам’ятаю…

Цього року буде вже п’ятнадцять років, як вони закінчили школу й розлетілися хто куди. Де ти, Леха Толстобров, веселий невгамовний жартівник, этакий «плюшеве ведмежа», кароокий і чубатий? По яких лісових стежках ходить єгер з вищим утворенням рудий Олег? Чим займається після переїзду в Зуевский район здоровань Валерка? Знаю, що « у шляху шофер- дальнобойщик» червонощокий Андрій. Більшість все-таки залишилася в рідному районі. У когось щасливо зложилася доля, у когось проблеми. Життя складне, що говорити… А трьох уже немає в живі…

А я працюю з тих пор усе в тій же школі й не мрію ні про яку іншу професію. Це мій свідомий вибір. Я ладу своє життя, щоб бути гідною мати ім’я Вчителя

Згадуючи ту першу свою робочу осінь, зараз я говорю собі: «Яке щастя, що я щодня встаю рано, іду на роботу, заходжу у свій клас

і починаю урок».

Збережи - » Есе: Як добре починати урок . З'явився готовий твір.

Есе: Як добре починати урок





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.