Добуток, що створювалося легко, як би в пориві натхнення, якщо читати його в рукописі, відкриває нам безустанні пошуки ритму, слова, образа. Навіть почерк рукопису часом міняється: те він стає менш розбірливим, видаючи хвилювання автора, те, навпаки, автор пише навмисне чітко, великими буквами, повільно, щоб думка не випереджала написаний рядок. Письменник хоче не втрачати контроль над епізодом, що хвилює його самого, уперше відбитий на папері

Література про любов, високе й прекрасне почуття, дарованому людині, невичерпна. Завжди з незбагненним хвилюванням читаєш опис весняної ночі у Втішному, де Андрій Болконский уперше як би підслухав мрії Наташи, а потім, по дорозі додому, побачив перетворений старий дуб з молодими листами, що пробилися до сонця. Не випадково приходить на пам’ять любов Андрія Болконского до Наташе. Там теж є розрив, гіркота, ображене почуття князя Андрія, коли він довідається, що Наташа готова була бігти з будинку з незначним Анатолем Курагиним.

У листі Каті, де прямо сказано про розрив, Бунін змінив текст у порівнянні з останнім варіантом оповідання. У цьому варіанті немає згадування про людину, у руки якого може потрапити лист Мити. Сказано тільки: «Я їду - ви знаєте з ким…»

И нещадно жорстоке: «Не пиши мені нічого, це даремно!» І ми вже догадуємося, як ховала, а потім рвала жагучі, принизливі для нього листа Мити Катя, що змінила йому. Але Митя не Андрій Болконский, йому не тридцять перший рік, він не пережив усього, що пережив Болконский. Він міг би простити

« - Ах, однаково Катя,- прошептав він гірко й ніжно, бажаючи сказати, що він простить їй всі, аби тільки вона як і раніше кинулася до нього, щоб вони разом могли врятуватися,- урятувати свою прекрасну любов у тім прекраснейшем весняному світі, що ще так недавно був подібний до раю».

У варіанті кінця написано так: «Тихо заплакав від болю, що роздирає його груди, і, глибоко й радісно зітхнувши, розкрив рот і із силою, з насолодою вистрілив».

Але цей кінець не задовольнив Буніна, він не хотів зробити самогубство Мити свідомим актом і дописав: «Вона, цей біль, була так нестерпна, що, не думаючи, що він робить, не усвідомлюючи, що із усього цього вийде, жагуче бажаючи тільки одного - хоч на хвилину позбутися від її… він відшукав і відсунув ящик нічного столика й піймав холодний і важкий кому револьвера й, глибоко й радісно зітхнувши, розкрив рот і із силою, з насолодою вистрілив». Так скінчилася Митина любов

По суті, оповідання був майже повністю вміщений у чотири сторінки первісного варіанта, але яку силу уяви треба мати, щоб перетворити ці чотири сторінки в поему про любов і загибель юнака, у трагедію нещасної любові!

«Страждання молодого Вертера» Ґете неодмінно приходять на пам’ять, коли дочитуєш «Митину любов». І не тільки тому, що сюжети обох добутків так схоже - і тут і там самогубство через нещасну любов. Вертер - дитя свого століття, він міркує, філософствує, обурюється проти лицемірства суспільства. Сучасний читач із працею прочитає Вертера, йому здасться штучним, зайво патетичним епізод самогубства Вертера, пістолетний постріл, заглушений громом, грозою й бурою

У Митиной любові є теж непогода

«Дощ шумів усюди,- і по даху, і навколо будинку, і в саду. Шум його був подвійний, різний,- у саду - один, біля будинку, під безперервний дзюркіт і плескіт жолобів, що лили воду в калюжі,- іншої. І це створювало для Мити, що миттєво впали в летаргиче ское заціпеніння, непояснену тривогу, і разом з жаром, яким палали його ніздрі, його подих, голова, занурювало його точно в наркоз…»

Далі треба жахливе бачення, галюцинація: він бачить падіння Каті. А потім - загибель Мити, самогубство, доконане юнаків у несвідомому стані

Мені траплялося розмовляти з молоддю про це оповідання, і всі засуджували самогубство Мити, говорили про нього як про несвідомий акт, жалували юнака, розуміючи, що любов його була теперішньої, всепоглинаючої. Адже не міг же Митя замінити цю любов зв’язком з Аленкой, тілесне бажання не переходило в щиросердечне - «у блаженство й знемогу всього істоти», у те, що він почував до Каті. Всі, зрозуміло, засуджували Катю. Одні говорили, що «за неї треба було боротися»,- все-таки вона була осліплена пристрастю до мистецтва й обманута самовдоволеним і вульгарним актором. «Ні, я б не зробив так, як зробив Митя, як би не страждав, не любив». Але потім зійшлися на тім, що він людина з іншої епохи, з покоління, що металося, шукало виходу в роки реакції й песимізму й, не знайшовши його, гинуло безцільно.

Виходить, і нещасна любов може бути благодарнейшей темою для художника, і якщо це любов теперішня, вона привертає увагу читача, будить у ньому чисті, шляхетні почуття. Одного тільки не виносить читач - коли любов входить як необхідні асортименти, щоб пожвавити нудотний і порожній у загальному роман, нехай навіть написаний з добрими намірами. Ні святенницьких міркувань, ні вульгарної інтрижки не прощає читач