Милосердя, я вважаю, найблагородніше почуття людини. Це почуття зіграло важливу роль у моральному розвитку людства. Воно є самим яскравим і талановитим мазком на картинах великих художників, самим вистражданим словом у добутках письменників, воно є просто світлом, що опромінює особи звичайних людей. У наше важке в економічних відносинах час це почуття особливо чітко позначилися.

Я живу в новому мікрорайоні Москви. Біля під’їзду нашої многоэтажки коштує лава, і щораз, ідучи й приходячи зі школи, я бачила сидячу на ній бабусю. Вона завжди чомусь була одна. Мама мені про неї розповіла, що колись вона була акторкою в театрі, мала багато грошей і шанувальників і навіть була Героєм Соціалістичної Праці, але все це залишилося за, і от тепер вона стара й самотня. Від мами про неї я також довідалася, що бабусі з нашого під’їзду її недолюблюють і не спілкуються з нею, тому що вважають якийсь особливої, начебто аристократки. Їм здається, що вона дивиться на них свысока й т.д.

Хлопчиська нашого двору цю бабусю теж не люблять. Один раз відбувся такий випадок. Бабуся не могла прожити на свою маленьку пенсію й збирала у дворі пляшки. Компанія двірських хлопців проходила мимо, і один хлопець на прізвисько Розкольників, тому що прізвище в нього була Сокольників, підняв порожню пляшку й хотів було сунути її в сітку бабусі, але хлопці розсміялися й хтось голосно сказав: «Історичний момент! Наш Розкольників крадеться до баби, обмацуючи крижаною рукою сокира під пахвою, оглядаючись - спереду в нього що? - усе: слава, любов, воля. Але єдина перешкода - баба!»

• Хто не шкодить і не скривдить,
• И злом не відплачує за зло:
• Сини синів своїх побачить
• И в життя всяке добро…
• Г. Державін

Наш Розкольників розгубився, сконфузився й завмер на місці, полшага не дійшовши до бабусі. Вона теж із цікавістю дивилася на мовець. Хлопець продовжував: «Смелее, Розкольників! Преступленья - немає. Плювати на наказанье! Убий бабу! На ній червоний плащ, і в неї лиса голова. Вона збирає в нашім дворі пляшки з-під вина, залишені ангелами для вищої мети, а вона їх здає в приймальні пункти й все зводить нанівець своїм марним життям. А ще вона розбиває пляшки, які не приймають на пунктах, про асфальт, і в результаті всі собачки в нашім дворі - з перев’язаними лабетами. Вона ненавидить наших собачок! Я перший безкорисливо вказав тобі неї. От вона перед тобою. У неї червоний плащ і лиса голова!»

Я в жаху дивилася, що відбудеться далі. А відбулося от що: останні слова двірського оратора вивели Раскольникова із шокового стану. Він криво посміхнувся й отшвырнул пляшку убік. Бабуся сама підійшла й підняла пляшку. Потім вона без усякого зла й навіть із напівпосмішкою на висохлій особі тихо сказала, звертаючись до компанії хлопців: «Ну що ви, хіба можна кого-небудь убивати за червоний плащ і некрасиву старість?» Повернулася й тихо пішла до своєї лави. Хлопці засміялися й пішли своїм шляхом. А я прийшла додому, у розстроєних почуттях подзвонила подрузі й всі їй розповіла про цей неприємний випадок. Подруга мене заспокоїла, сказавши, що хлопці готуються здавати іспити у вуз і відпрацьовують знання тим для творів. І ще вона додала, що щодо битого скла у дворі зауваження хлопці зробили вірне. Її собака теж недавно порізав собі лапу…

Чесно говорячи, мене саму теж стала дратувати ця бабуся. Сидить, дивиться, як спостерігач якоїсь у нашого під’їзду. Якимось образом наш учитель довідався про випадок з Раскольниковым і бабусею. Він почав розмову про милосердя, привів багато прикладів і порадив хлопцям вибачитися перед нещасною жінкою, а замість того, щоб ерничать, краще подарувати їй коробці цукерок, для неї це буде більша моральна підтримка. Хлопці погодилися. Після занять я пішла разом з ними, щоб подивитися на цей акт милосердя. Цукерки повинен був вручити бабусі той самий хлопець, що подначивал Раскольникова. Коли ми підійшли до під’їзду, то побачили, що на лаві поруч із нашою бабусею сидить і розмовляє якась молода й гарна жінка.

Ми зупинилися віддалік, а наш виконавець місії милосердя картинно, з витягнутою вперед рукою з коробкою цукерок підійшов до сидячим. Бабуся вся засвітилася, запосміхалася й навіть руками сплеснула - видимо, догадалася, у чому справа. Вона вже й руку простягнула назустріч коробці. Але тут відбувся жахливе: хлопець раптом громогласно заявив: «Краса врятує мир!» - і сунув коробці цукерок молодій красуні. Та, кокетливо посміхаючись, спокійно прийняла подарунок і сказала: «З вас, парубків, буде користь…» Я так розбудувалася, що навіть побоялася на бабусю глянути, щоб не розплакатися, і не пішла додому, щоб не проходити повз неї. Хлопці якось в’януло хохотнули, і хтось сказав: «Ну, ти крутий, теперішній Достоєвський!»

Пройшовшись по вулиці й заспокоївшись, я повернулася до під’їзду. Бабусі на лаві, до мого щастя, не було. Я навіть полегшено зітхнула, проскакуючи повз цю лаву в під’їзд. Ранком, ідучи в школу, я теж не побачила бабусю. Не було її й увечері, і наступного дня. І взагалі, я її більше ніколи не бачила. Говорять, що вона вмерла. Приїхав якийсь далекий родич і відвіз труну з покійної на вантажівці. От так закінчилося життя цієї бабусі - непомітно й сумно. Я розповіла про це в школі тим хлопцям. Вони мовчачи вислухали й мовчачи розійшлися. Говорити було не про що. Але я багато після думала про те, що все-таки відбулося. А відбулося страшне: усіх нас, учасників цієї історії, тепер все життя буде мучити совість, що ми так надійшли. Страшно й тому, що всі, виявляється, у нашім світі можна легко поставити з ніг на голову: письменник Достоєвський, що навіть сльозі дитини надавала великого значення, став у цій історії знаряддям зла; молода гарна жінка, що взяла цукерки й похвалила хама, чи навряд урятує який-небудь мир своєю красою, тому що дурно й великого про себе думки, а хлопець, издевавшийся над нещасною старістю, напевно приречений на нещасті жити з такими людьми, як він сам, тому що інші з ним жити не зможуть.

Отже, я вважаю, що милосердя має для людини в житті два значення: перше - що облагороджує душу твою й допомагає іншим людям перебороти самітність і холод життя, і друге - прискорювальний процес руйнування особистості, що позбавлена милосердя. Я бажаю всім людям зустрічатися з милосердям у першому, шляхетному варіанті.