ЕПИФАНИЙ ПРЕМУДРИЙ (2 я підлога. XIV-1-я четв. XV в.) - агиограф, эпистолограф, літописець. Судячи з його “Слова про житіє й навчання” Стефана Пермського, можна думати, що, як і Стефан, він учився в ростовському монастирі Григорія Богослова, так званому Затворі. Він пише, що нерідко “спирахcя” зі Стефаном і бував йому іноді “досадитель”, і це наводить на думку, що якщо Стефан і був старше Е. П., те не набагато.

Вивчав же там Стефан слов’янська й грецька мови. Величезне у творах Е. П. кількість по пам’яті наведених, сплетених один з одним і з авторським мовленням цитат і літературних ремінісценцій показує, що він прекрасно знав Псалтир, Новий завіт і ряд книг Старого завіту й був добре начитаний у святоотеческой і агиографической літературі, а по значеннях грецьких слів, що приводять їм, видно, що якоюсь мірою він вивчив і грецьку мову. У цьому йому могло допомогти те, що в Ростові, як ми знаємо це з Повісті про Петра, царевича ординському, церковна служба велася паралельно по-гречески й по-славянски.

З надписаного ім’ям Е. П. Похвального слова Сергию Радонежскому (див. ЖИТІЄ) треба, що автор побував у Константинополі, на Афонові й у Єрусалимі. Як би на підтвердження цього збережене з ім’ям якогось “Епифания мниха” “Сказання” говорить про шляху з Великого Новгорода до Єрусалима, але воно збігається здебільшого з текстом “Ходіння” якогось Аграфения. Оскільки складене Е. П. Житіє Сергия Радонежского редагував в XV у Пахомий Серб, не виключений, що слова про подорожі належать йому. Принаймні, константинопольського храму cв. Софії Е. П., здається, сам не бачив, тому що він писав про нього в 1415 р. із чужих слів (“Неции поведаша”).

У заголовку Похвального слова Сергию Радонежскому Е. П. названий “учнем його”. Пахомий Серб у післямові до ЖИТІЯ Сергия говорить поверх того, що Е. П. “багато років, паче ж від самого взраста юності”, жив разом із Троицким ігуменом. Відомо, що в 1380 м у Сергиевом монастирі грамотний, досвідчений книжковий переписувач і графік по імені Е. П. , спостережливий і схильний до записів літописного характеру людина, написав Стихирарь (ГБЛ, собр Тр.-Серг. лаври, № 22/1999) і зробив у ньому ряд утримуюче його ім’я приписок, у тому числі про події 21 вересня 1380 р., тринадцятого дня після Куликовской битви (приписки видані И. И. Срезневським).

Написане начебто під свіжим враженням від смерті Стефана Пермського в 1396 м твір Е. П. про нього - “Слово про житіє й навчання святого батька нашого Стефана, що був у Пермі єпископа” прийнято датувати тими ж роками, хоча твердих підстав для такого датування немає Е. П. пише, що він старанно збирав усюди відомості про Стефане, становив власні спогади й узявся за роботу над “Словом”, “бажанням одержимо… і любов’ю подвизаем”, і це підтверджують дуже живаючи й хроматически багата тональність добутку й авторська щедрість на різні, здавалося б, необов’язкові екскурси (наприклад, про місяць березні, про алфавіти, про розвиток грецької абетки). Місцями в його тексті протягає іронія (над собою, над церковними кар’єристами, над волхвом Памом). У своє мовлення й у мовлення своїх персонажів, у тому числі язичників, Е. П. рясно включає біблійні вираження

Іноді в тексті Е. П. зустрічаються як би прислів’я (“Бачення бо є вернейши слишания”, “аки на воду сеяв”). У смаку Е. П. гра словами начебто “єпископ “відвідувач” наречеться,- і відвідувача відвідала смерть”. Він дуже уважний до відтінків і значеннєвий, і звукової сторони слова й іноді, як би зупинений раптом якимось словом або спаленілим почуттям, пускається в митецькі варіації на тему цього слова і як би не може зупинитися. Використовуючи прийом співзвуччя закінчень, відверто ритмизуя при цьому текст, Е. П. створює у своєму оповіданні періоди, що наближаються, на сучасний погляд, до віршованого. Ці панегіричні медитації перебувають звичайно в тих місцях, де розмова йде чогось збудливого в автора невимовне звичайними словесними засобами почуття вічного. Подібні періоди бувають перенасичені метафорами, епітетами, порівняннями, що вибудовуються в довгі ланцюги

Яскравий літературний твір, “Слово” про Стефане Пермський є також найціннішим історичним джерелом. Поряд з відомостями про особистості Стефана Пермського, воно містить важливі матеріали етнографічного, історико-культурного й історичного характеру про тодішню Перм, про її взаємини з Москвою, про політичний кругозір і эсхатологических поданнях самого автора і його оточення. Примітно “Слово” і відсутністю в його змісті яких би те не було чудес. Головне, на чому зосереджена увага Е. П.,-це навчання Стефана, його розумові якості і його праці по створенню пермської абетки й пермской церкви

Живучи в Москві, Е. П. був знаком з Феофаном Греком, любив розмовляти з ним, і той, як він пише, “велику до моєї худости любов имеяше”. В 1408 р., під час навали Едигея, Е. П. зі своїми книгами біг у Твер. архімандрит, Що Притулив його там, Кирило через шість років згадав і запитав його листом про бачені їм у Євангелії Е. П. мініатюрах, і у відповідь на це в 1415 р. Е. П. написав йому Лист, з якого єдино й відомо про особистості й діяльність Феофана Грека. Із цього листа ми знаємо й те, що його автор теж був “ізографом”, художником, принаймні, книжковим графіком

В 1415 р. Е. П. уже не жив у Москві. Швидше за все, він повернувся в Троїце-Сергіїв монастир, тому що в 1418 р. закінчив требовавшую його присутності там роботу над житієм засновника обителі Сергия Радонежского.

“Житіє Сергия Радонежского” ще більше по обсязі, чим “Слово” про Стефане Пермський. Як і “Слово” про Стефане, оповідання про Сергии складається з безлічі главок із власними заголовками, наприклад: “Початок житію Сергиеву” (тут мова йде про його народження), “Яко від Бога дасться йому книжковий разумъ, а не від человьк” (отут говориться про чудесне знаходження отроком Варфоломієм - це світське ім’я Сергия-способности “грамоть умьти”), “Про началь игуменьства святаго”, “Про съставлении загальний житиа”, “Про побьдь їжака на Мамаа й об монастир, иже на Дубенкь”, “Про посьщении Богоматере къ святий”, “Про смерть святого”.

По своїй стилістиці й тональності воно рівне й спокійне. Тут немає екскурсів “убік”, “менше іронії; майже немає ритмизованних періодів зі співзвучними закінченнями, набагато менше гри зі словами й ланцюжків синонімів, ні “плачів”, є наприкінці лише “Молитва”. Однак же в “Житія” і “Слова” багато й загального. Збігається ряд цитат з Писання, виражень, образів. Подібно критичне відношення до дій московської адміністрації на приєднують землях, що. Іноді Е. П. обертає тут пильна увага на почуттєво сприйману сторону предметів (див., наприклад, опис хлібів і перерахування розкішних дорогих тканин). Це “Житіє” теж є найціннішим джерелом відомостей про життя Московської Русі XIV в. На відміну від “Слова про житіє й навчання” Стефана Пермського воно містить описи чудес. У сірий. XV в. Пахомий Серб доповнив “Житіє” новими посмертними чудесами, але й у чомусь скоротив і перекомпонував. “Житіє” дійшло до нас у декількох редакціях: піддавалося кількаразовим переробкам і після Пахомия Серба. В XVI в. воно було включено митрополитом Макарием ВВМЧ.

Крім заканчивающей “Житіє” похвали Сергию Радонежскому, Е. П. приписується й друга похвала Сергию за назвою “Слово похвално преподобному ігуменові Сергию, новому чудотворцеві, иже в останніх родах у Русі возсиявшему й багато исцелениа даруванням від Бога приемшаго”.

Багатьма рисами близько до “Слова про житіє й навчання” Стефана Пермського й до “Житія Сергия Радонежского” (але особливо до “Слова”) “Слово про житіє князя Дмитра Івановича”. Цілком імовірно, таким чином, що в число написаних Е. П. літературних портретів (Стефана Пермського, Сергия Радонежского, Феофана Грека) входить і меморіальний портрет Дмитра Донського. Не надписав же його Е. П. своїм ім’ям, мабуть, тому, що “Слово” призначалося для літопису, добутку безіменно^-колективно-авторського

У тексті “Слова” про князя збереглося випадково в нього Лист, що потрапив, автора до замовника, у якому є штрихи автопортрета (автор пише про себе як про людину, якій суєтність і “норовистість” його життя не дають “глаголати” і “беседовати… якоже хощется”).

Явні стилістичні паралелі цьому “Слову” відзначені в загальросіянці (Новгородської IV) літопису - в “Повісті про навалу Тохтамиша”, у філолофсько-поетичному супроводі Духовної грамоти митрополита Купріяна (1406 р.), у повідомленнях про хворобі й смерть тверского єпископа Арсенія (1409 р.) (тут теж автор грає словом “відвідувач”) і в передмові до оповідання про смерть тверского князя Михайла Олександровича. Замічені також стилістичні паралелі між надписаними добутками Е. П. і московським літописом (характеристика Дионисия Суздальського, Повість про Митяе). А крім того, виявлений випадок специфічного для Е.П. використання слова “відвідувач” у грамоті митрополита Фотія, що відрізняється по своєму стилі від інших його грамот і що змушує згадати “плетиво словес” Е. П.

Pages: 1 2