Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка)

Романтизм знаменував перхід від універсальних художніх систем до конкретно-історичних. У ньому з’являється історична свідомість, за якою світ перебуває в стані неперервного руху та розвитку. Світ і людина мають минуле, теперішнє і майбутнє, що виявляються в індивідуально-історичних формах. Без знання минулого не можна зрозуміти сучасності, тільки знання історії дає розуміння ідеї розвитку людства. Замість родинно-побутових конфліктів у романтизмі з’являється драма народу та світу. Характерною рисою романтичного історизму було уявлення про народність не як соціальний організм, а тільки як психічну спільність, об’єднану духовними інтересами. Отже, цілком закономірно, що наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. європейська преромантична й романтична свідомість віднайшли свій ідеал в Україні з її бурхливим історичним минулим. Воно уявлялося виявом діяльної сили народу, який створив Запорозьку Січ – бойове товариство козаків – «вільного лицарського народу». Минуле України крізь призму національно-визвольних рухів європейських народів (насамперед слов’янських) бачилося як історія боротьби свободи з деспотизмом.

Не ставлячи перед собою завдання вірогідного змалювання дійсних історичних подій, автори багатьох творів, однак, через ліричні відступи, зіставлення й алюзії так чи так співвідносили героїчне минуле України з сучасністю, утверджували віру в народ, прославляли її захисників і героїв. Уже саме по собі художнє осмислення історії свого народу допомагало відновленню історичної пам’яті та зміцнювало національну самосвідомість.

Прикметно, що для творення фольклорно-історичного епосу використовувалася не лише своя, а й усна поезія інших слов’янських народів (так, український фольклор не тільки перекладали, а й брали за основу своїх творів російські, польські, чеські та словацькі романтики), зі свого боку, українські поети перекладали та переспівували, крім «Слова о полку Ігоревім» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Т. Шевченко та ін.), «Краледворський рукопис» і «Зеленогорський рукопис» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, М. Костомаров та ін.), чеські, польські, сербські народні пісні (О. Корсун, М. Шашкевич, Я. Головацький, А. Метлинський та ін.), твори А. Міцкевича (П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський та ін.).

Новим якісним етапом в українському романтизмі загалом і висвітленні історичної теми зокрема стала творчість Т. Шевченка. Як сильний і оригінальний талант, що володів здатністю обіймати своїм духовним зором усю повноту історичного й сучасного буття, Шевченко у сконденсованому вигляді репрезентує, по суті, всі тематично-стильові течії українського романтизму, об’єднані в нього мотивами туги за минулою волею і славою України, почуттям громадянської скорботи з приводу нещасливої долі батьківщини сьогодні, прагненням свободи народу й особистості.

Поділяючи у ранніх великих епічних творах концептуальні позиції українських поетів-романтиків 30-40-х років, у яких висвітлювалася тема боротьби проти турецької і шляхетської експансії Т. Шевченко, як ніхто з них, дедалі більше звертає увагу на сучасне підневільне становище народу, спрямовує свій сатиричний гнів проти багатовікової політики соціального й національного гноблення України з боку російського самодержавства та досягає в цьому в романтичній містерії «Великих льох» величезної викривальної сили. Зазнає кардинальної зміни у зв’язку з цим й ідейно-оцінкова позиція українського поета щодо «славних гетьманів».

Повернення Т. Шевченка до народнопісенної поетики, що своїми рисами близько стоїть до його ранніх романтичних творів, спостерігається у творах 1847-1848 рр «Чернець», «Швачка», «Заступила чорна хмара», де історична тема в умовах політичного заслання дістає більш традиційне, фольклорно-історичне висвітлення. В історико-романтичних творах Шевченка періоду заслання спостерігаються характерні для народної поезії відсутність хронологічної й історичної конкретності, стягненість (концентрація) подійного часу («Іржавець», «Заступила чорна хмара»). Беручи з дум і пісень образ ідеального героя – борця за національну незалежність батьківщини, Шевченко водночас інтегрував із фольклору соціальні елементи та використував народнопоетичні художні структури як органічну форму вираження класового ставлення до тогочасної дійсності.

Особливо велике місце безподійна історична ліро-епіка посідає у творчості А. Метлинського, (збірка якого «Думки і пісні та ще дещо») власне й утвердила її як жанр в українській романтичній поезії.

Протиставлення минулого (воля) сучасному (неволя, деградація) стає в романтиків не тільки ідеологічним, а й естетичним, композиційним принципом. Думається, що така дихотомія двох світів не просто «втікання в минуле». «Прогресивне» чи «консервативне» спрямування творчості визначається врешті не цим, а змістом естетичного ідеалу. Неприйняття тогочасної суспільної дійсності, що породжувало двосвітність романтичної творчості, власне було своєрідною формою її заперечення.

Громадянські мотиви, що з’явилися ще в Маркевича та на повну силу зазвучали у Шевченковій романтичній поезії, хоч і з меншою силою та в іншій формі, відбилися й у творчості А. Метлинського. Це дає підстави для виокремлення в українському романтизмі течії громадянської, що з часом виходить на широкий простір світової історії та загальнофілософських проблем буття.

Уже ранні українські романтики усвідомлювали, яку можливість фольклорно-історична тема дає для створення великої прози. Значною мірою вони були захоплені прикладом Вальтера Скотта (П. Білецький-Носенко. І. Розковшенко, І. Срезневський, П. Куліш). У листі до І. Срезневського від 11 грудня 1830 р. І. Розковшенко писав, що Україна є невичерпним джерелом для романів у дусі Вальтера Скотта; навіть Шотландія не дає такого матеріалу, як Україна, починаючи з ХVІ ст.

Pages: 1 2

Збережи - » Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) . З'явився готовий твір.

Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.