Економічний розвиток Росії

Розвиток економіки Росії мав низку особливостей. На відміну від більшості європейських країн, російська промисловість повністю контролювалася державою. Індустрія розвивалася нерівномірно, будучи заручницею планів російської влади. Прагнення самодержавства вивести країну на рівень розвинутих країн Західної Європи вимагало вирішення двох основних завдань, що перешкоджали природному розвиткові ринкового господарства. По-перше, належало зміцнити внутрішній ринок та підвищити купівельну спроможність населення, по-другу, стабілізувати фінансову й банківську системи країни.

З метою вирішення цих завдань за ініціативи міністра фінансів Російської імперії Сергія Вітте1 було проведено низку економічних реформ: запроваджено жорстку податкову політику, у тому числі встановлено державну монополію на винокуріння; реалізовано протекціоністську політику (захист вітчизняного товаровиробника); проведено фінансову реформу, яка зміцнила стабільність та платоспроможність російського рубля, що ставши однією зі стабільних валют у Європі; надано сприятливі умови для проникнення іноземного капіталу в промисловість Росії.

Реалізація економічної програми С. Вітте привела до значного економічного піднесення. Основним протиріччям розвитку економіки країни був розрив між швидкими темпами розвитку промисловості та вкрай відсталими засобами виробництва в сільському господарстві.

Росію, як і інші великі країни, не обійшла світова економічна кризу 1900-1903 рр. Алі через економічну відсталість, на відміну від країн Західної Європи, вона виявилася надте глибокою та затяжною. Якщо інші європейські країни вже на качану 1903 р. почали виходити з кризи, те в Росії в цей година вона досягла свого апогею. Розпочавшись у легкій промисловості, з найбільшою силою кризу вдарила по важкій промисловості.

Робочий день на виробництві для робітників офіційно становив 11,5 рік, алі на більшості дрібних і середніх підприємств він сягав 13- 14 рік. Заробітна плата в Росії була мізерною, і навіть у Петербурзі – столиці імперії, де вона була найвищою, не забезпечувала родині робітника прожиткового мінімуму. До того ж часто грошима робітник отримував лише десяту частину зарплати, а решта видавалася «натурою» – товарами й продуктами

На качану XX ст. Росія завтрачала аграрною країною. На частку села припадало 2/3 вартості валової продукції країни. На селі зберігалися пережитки кріпосницької системи господарювання: поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля, правова безправність селянства, громада з її круговою порукою, викупні платежі. Посилився процес обезземелення; низька купівельна спроможність селянства звужувала внутрішній купівельний ринок країни. Невирішеність аграрного питання посилювала соціальну напругу в суспільстві, стримувала розвиток ринкових відносин на селі.

Під година революції 1905-1907 рр. уряд намагався збити хвилю селянських повстань шляхом перебудови земельно-аграрних відносин. В 1906 р. в імперії розпочалась аграрна реформа, якові пов’язували з постаттю голови Заради міністрів і міністра внутрішніх справ Петра Столипіна.

Стполипін Петро ( 1862-1911), міністр внутріш ніх справ і голова Заради міністрів Російської імперії (з 1906). В 1903-1906 рр. – губернатор Саратова, де керував придушенням революційних селянських заворушень; ініціатор створення військово-польо вих судів. Почав проведення земельної реформи; під його керівництвом були розроблені законопроек ти з реформи місцевого самоврядування, запроваджен ня загальної початкової освіти, релігійна реформа. Смертельно поранень у Києві соціалістом-рево-люціонером Дмитром Богровим. Був похований 9 вересня 1911 р. у Києво-Печерській лаврі. В 1913 р. у Києві на Думській площі (зараз майдан Незалежності) йому було встановлено монумент, який простоявши до березня 1917 р. Зміст реформи полягав у тому, що кожний селянин мав право вимагати від громади об’єднання кількох своїх ділянок в одну – відруб і, вийшовши на хутір, залишити громаду. Пізніше наділи стали автоматично переходити в спадкове володіння.

Значення реформи полягало в тому, що вона поклала качан індустріалізації російського села. Для України вона також мала велике значення, хоч і менше, ніж для Росії, оскільки історично український селянин був прихильним господарювати не в общині, а одноосібно.

Столипінська аграрна реформа передбачала:

  • Руйнування селянської общини, що істотно вплинуло на активізацію селянських виступів у ході революції, і закріплення за кожним сільським господарем, який володів надільною землею на основі общинного права, частини землі, що йому належала, у приватну власність.
  • Надання кредитної допомоги селянам через Селянський банк
  • Переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Північного Кавказу та Середньої Азії

Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії, які становили найбільш розвинений регіон, відбувався нерівномірно. З одному боку, великими центрами імперії були Донецький вугільно-металургійний, Нікопольський марганцевий та Криворізький залізорудний промислові райони, а з іншого – на Лівобережжі ще залишалися пережитки кріпосництва в сільському господарстві. Україна також була привабливою для інвестицій російських та іноземних банків; швидкими темпами розвивався залізничний транспорт

В 1913 р. за обсягами промислового виробництва Росія відставала від Франції в 2,5 рази, Британії – в 4,6 рази, Німеччини – в 6 разів, США – в 14,3 рази. Соціальним наслідком такого відставання були злиденні умови життя переважної більшості населення й коротка його тривалість. Смертність серед немовлят у Росії в 2-2,5 рази була вищою, ніж у Європі та США.

У цілому Росії до качану Першої світової війни так і не вдалося подолати значне відставання від Західної Європи та США.

Збережи - » Економічний розвиток Росії . З'явився готовий твір.

Економічний розвиток Росії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.