Ніде не доторкнувся Воланд, булга-ковский князь Тьми, до тому, хто усвідомить честь, живе нею й наступає. П. Палиевский Дьяволиада - один з улюблених мотивів Булгакова. Але в романі «Майстер і Маргарита», як правильно помітив критик Палиевский, вона грає цілком реалістичну роль. Булгаковська дьяволиада може бути блискучим прикладом гротескно-фантастичного, сатиричного оголення протиріч дійсності. Воланд караючою грозою витає над Москвою, зображуваної Булгаковим

Покараними виявляються глузливі й непорядні люди. Читач відразу виявляє явну відмінність пропонованого йому all soch © 2005 письменником Воланда із загальновідомим дияволом. Занадто вже правильний мессир. Чи не так - інакше, але образ вийшов потужний, пластичний і не зухвала ворожість. Більше того, фантастичний поворот справи дозволяє нам побачити целую галерею персонажів досить непривабливої користі

Письменник, у ході оповідання, різко оголює порочні явища в житті інтелігенції й взагалі простого люду, охопленого соціалістичним божевіллям. Раптова зустріч із нечистою силою моментально проявляє сутність всіх цих берлиозов, латун-ских, майгелей, алоизиев, магарычей, никаноров Ивановичей і інших. Сеанс чорної магії, що Воланд зі своїми помічниками дає в столичному вар’єте, у буквальному й переносному значенні «роздягає» деяких глядачів. Але жертви Воланда строго виборчі, вони як би підставляються Воланду самим автором, відповідно до булгаков-ской етики

При всієї видимої опереточности Воланда, булгаковський диявол проте зберіг вірність літературно-художнім традиціям, тобто цілком підпорядкований авторській волі. А воля автора - викривати пороки суспільства. Не Воланд страшний героям роману - Диявола, мабуть, дійсно, не існує для Булгакова, як не існує для нього й богочеловека. У романі, по-моєму, розмова йде про якійсь іншій вірі

Скоріше це віра в історичну людину, у нерушимі моральні підвалини душі людської. Не те погано, що Берліоз заперечує казки про божеств і пояснює підозрілому незнайомцеві на Патріарших, що було й чого не було. Використовує демагогію для своїх корисливих мет

Ім’я Канта зовсім не випадково виникає в оповіданні. Булгаков солідарний з філософом у думці, що моральний закон укладений усередині людини й не повинен залежати від релігійного жаху перед прийдешньою відплатою, тим найстрашнішим судом, уїдливу паралель якому можна легко доглянути в загибелі безсовісного атеїста, що очолював МАССОЛИТ. У роман органічно уведена історична канва: Понтій Пілат, прокуратор Іудеї, з волі Булгакова-Письменника спілкується з Иешуа (Христом), і цей момент теж є частиною дьяволиады, тому що великі спокуси й потьмарення випробовує дух прокуратора. По суті, прокуратор - теж свого роду Воланд на землі

Прокураторові доводиться бути жорстоким до своїм підданим заради збереження порядку в країні. Він навіть співчуває Иешуа, але розуміє, що ще не прийшов час для такого пристрою суспільства, при такій свідомості людей. Він не може ввійти в конфлікт зі своєю совістю й дає Иешуа шанс на волю. Булгаков в образі прокуратора здійснює свою думку, що якоюсь мірою примиряє особистість із миром і з усім, що в ньому відбувається. Булгаковський Воланд, однак, співчуває й Иешуа, і нещасним людям, що стратили його по своєму недоумию.

«Боги, боги! - говорить, обертаючи гордовиту особу до свого супутника, людина в плащі, - яка страта! Але ти мені, будь ласка, скажи, - отут особа з гордовитого перетворюється в’умоляющее, - адже її не було! Молю тебе, скажи, не було?» Отже, ми бачимо, що булгаковський диявол разом з булгаковським Богом болісно зайнятий відновленням гармонії у світі, включаючи мир людей