Дія в драмі відбувається в трьох швейцарських кантонах, які розташовані навколо Фирвальдштетского озера й раніше були вільними, а тепер на них претендує Австрія. Це привело до конфлікту між швейцарцями й ландгофтами (намісниками австрійського імператора). Свій опір жителі кожного із трьох кантонів роблять спершу по-різному.

Серед селян самого старого кантону виділяється Вернер Штауффахер, тому що “всім пригнобленим він батько” і піклується про користь батьківщині. Події в драмі відбуваються на початку XIV сторіччя, коли вмер австрійський імператор, і його місце зайняв Альберт Габсбург, що не підтвердив стародавніх вільностей вівчарського швейцарського народу, “як кожний імператор перед ним,” - говорить Штауффахер. Це й стало безпосередньою причиною народного повстання. Стає зрозумілим, що необхідно лише загальні дії всіх трьох кантонів для перемоги. Як же цього досягти?

На раді в Рютли (галявина на західному березі озера, легендарна колиска незалежності Швейцарії) Штауффахер повідомляє, що всі швейцарці “роду одного й однієї крові”, “з єдиної походимо вітчизни”. Десяток північних жителів Німеччини прийшли в південні місця, де й оселилися серед “цих лісів і гір високих”. Так утворився Швиц, а потім і інші швейцарські кантони. Цю вільність і затверджують селяни. Вони “колін перед князями не схиляли. І щит імперій обрали вільно”. Але й предки не могли “обійтися без влади”, а тому “Все-таки імператорові ушанували - Країн німецьких пана й італійських”. І із цим німецьким імператором, по його заклику брали участь і у військових походах. Тут не було рабства. Від Швицу були Конрад Гун, Итель Редінг, що став главою зборів, Ганс Мауер, що дав відсіч спробам підкоритися Австрії. Всі присутні погодилися відстоювати свою волю, скріпили рішучість клятвою, щоб «не терпіти насильства від Австрії, переносити від слуги чужого те, До чого й імператор не примусив…».

За давніх часів тесть Штауффахера, Иберг, був осередком думки швицких селян, збирав старійшин народу, яким читали пергаменти (”імперські грамоти, які давали вольносто швейцарцям”), міркував “про благо батьківщини”. Ландфогт Геслер зміг додуматися, щоб вільні швейцарці кланялися його австрійському капелюху (яку повісили на жердині, прикріплені до стовпа). Але справа в тому, що він висить в Альторфе (кантон Ури). “Над троном, - там, де льони роздавали”. Штауффахер призвав “ганьбу ярма нового” не терпіти. Вернер - теперішній патріот народу, він знає, що “обов’язок всіх вільних громадян - держава, свій оплот, захищати”. Штауффахер стає одним з головних організаторів демократичного об’єднання кантонів, проводирем національно-визвольного руху у Швейцарії проти “насильства тиранії” Австрії і її ландфогтов. Громадянин і демократ, він робить висновок, що в такий час, коли “стає людина вовком для людини”, можна й треба братися за меч: “Повстанемо за вітчизну, За наших дружин і за, дітей повстанемо!” Сам Штауффахер не героїчний індивідуум, але він призиває до збройної боротьби проти національного поневолення

Селяни трьох кантонів заприсягли дружно виступити проти ландфогтов і їхніх слуг. Винкельрид (з Унтервальде) порадив почати повстання на Різдво, коли легше буде пробратися в ландфогтские землі й захопити їх. Із цим погодилися, зокрема Штауффахер, що попередив: “Терпите! Нехай росте провина тиранів, Але настане день, і борг загальний Ми з лишком сплатимо їм відразу”. Він закінчує словами, які відмежовують борців від байдужих людей. Все це є зав’язкою сюжету. На самому початку добутку селянин Баумгартен утік з будинку, тому що вбив, захищаючи честь сім’ї й свого власну, намісника імператора сокирою за те, що той почав чіплятися до його дружини. У сутичку з “своїм” ландфогтом вступив і Мельхталь, що не скорився його слузі, оскільки той “Хотів у нас волів чудових пари забрати за наказом нашого ландфогта… Не міг тоді я стримати себе й побив нахаби в гніві справедливому”.

Ненависть до австрійських поневолювачів, готовність до боротьби за волю підсилюються, коли Мельхталь чує, що ландфогт виколов ока його батькові. Свою психологію стихійного протесту Мельхталь аргументує “природно”: “і навіть віл, слухняний наш челядник, розлючений, могутнім рогом б’є й ворога під хмари підкидає”. Мельхталь вносить речення прийняти закон: “Той, хто порадить Австрії підкоритися, Нехай буде прав позбавлений і пошани…” І за цей закон проголосували всі, навіть монастирські селяни (кріпаки) з Унтервальдена, що є присутнім тут, вирішивши, що й вони “свій край готові захищати”. Така сила патріотизму трудової людини. Селяни з Унтервальдена готові до бою, до узяття замків Розберга й Сарнера раніше, ніж туди “прибуде з військом сам імператор».

У центрі добутку - образ мисливця Вільгельма Телля. Уже в першій сцені драми він рятує від погоні Баумгартена. Під час бури на озері Телль рятує іншого, виконуючи людський обов’язок: “Я від ландфогта, може, вас урятую. Від бури ж іншої нехай урятує нас”. Телль прагне не тільки до соціального, але й до духовної волі. Відчайдушний герой мріє про героїзм, як про духовну цінність, а це вимагає сміливих дій. Він говорить: “Як гине човен, легше плисти одному”; “У кому сила є, той найміцніший сам”. Як бачимо, мужність Телля - це приклад героїзму індивідуального. Він говорить: “Допомагати не вмію я словами. А от як теперішня справа закипить - покличте Телля, і піде він за вами”. Телль не кланявся австрійському капелюху Геслера, за що й був покараний дивним наказом: стріляти в яблуко на голові власного сина Вальтера, що, до речі, так вірить батькові, що говорить:

• “Ну, батько, доведи, що ти стрілець!
• Не вірить кат, нас хоче погубити,
• На злість йому стріляй і потрап”.
• Ця сцена є однієї із центральних у драмі. У Телля якийсь час відбувається внутрішня боротьба. Він із хвилюванням відповідає на наказ ландфогта:
• “Жахливу річ ви загадали, пан…
• Це я повинен з голови дитини…
• Ні, нехай вас зберігає Бог
• Таке від батька й справді вимагати

Геслер рішень не міняє, не жартує. Телль у жахливому хвилюванні, сховавши ще одну стрілу за пазуху стріляє, і попадає в яблуко на голові сина. Для Штауффахера вчинок Телля - привід, сигнал до бою. Драматизм добутку найбільше повно показує саме ця сцена. Героїзм Телля романтичний. Ув’язнений Геслером, він звільняється від пута під час бури на озері, тікає від ландфогта й стає месником. Телль поетизує волю й убачає свій обов’язок священну в помсті Геслеру. Поетично мислячи, Вільгельм Телль бачить себе лише виконавцем Божої волі. Вибравши зручне місце для пострілу на узбіччі дороги, по якій повинен був їхати ландфогт, Телль стає ще й свідком зіткнення Геслера з бідною жінкою Армгардой, що на колінах хоче вимолити волю своєму укладеному чоловікові, але не може викликати в Геслера жалю навіть і при імені Божому: “… І коли жінка з дітьми кидається під ноги коневі із криком до Геслеру: “… Дави мене з моїми дітьми… Нехай сиріт нещасних розтопче кінь твій кованим копитом! Ти ще й злее робив злочини…”, Телль випускає свою заповітну стрілу, потрапивши в серце ландфогта, що встиг зрозуміти: “Це постріл Телля”, а сам Тель підсумовує: “Пізнав стрільця, тут інших не знайти! Воля - убогим будинок, мир - безвинним! Тепер же не шкідливий ти вітчизні!” Тобто досягнута мета: гнобитель убитий, народ - вільний. Мистецтво альпійського стрільця від Бога. Але Телль не тільки месник. Цей герой не тільки романтичний, а й реалістичний. Він - господарський селянин, мисливець і стрілець, турботливий батько й чоловік, він - гуманна людина. Його переконання: “… Хочеш у житті пробитися, будь готов до оборони…”; “И тоді лише маю втіху від життя, коли щодня борюся й здобуваю”. Телль має добре й чуйне серце. Тому він допомагає всім. Це глибоко відчуває його дружина, а тому говорить, що його “і пошлють туди, де небезпека”.

Pages: 1 2