Російське село. Яка вона? Що ми маємо на увазі, коли вимовляємо слово «село»? Відразу ж вспоми-нается старий будинок, запах свіжого сіна, неосяжні поля й луги. А ще пригадуються селяни, ці труже-ники, і їх міцні мозолисті руки. У кожного, навер-ное, з моїх ровесників є бабуся або дідусь, що живуть у селі. Приїжджаючи до них улітку відпочивати, а точніше, працювати, ми своїми очами бачимо, як важке життя селян і наскільки важко нам, міським, пристосуватися до цього життя

Але завжди хочеться при-їхати в село, відпочити від міської суєти. Багато письменників не обійшли у своїй творчості судь-бу росіянці села. Одні захоплювалися сільською природою й «училися в істині блаженство знаходити», інші бачили щире положення селян і называ-чи село жебрачці, а її хати - сірими. У радянський час тема долі російського села стала чи ледве не ве-дущей, а питання великого перелому актуальний і в наші дні. Потрібно сказати, що саме колективізація заз-тавила письменників узятися за перо

Згадаємо «Підняту цілину» Шолохова, « Котло-Ван» Платонова, поеми Твардовского «По праву памя-ти» і «Країна Муравия». Ці добутки, здавалося б, повинні розповісти нам усе про долю російського крес-тьянства, показати положення села. Але все-таки ця тема залишається для нас загадкою, адже про «велике перо-ломі» прийнято було умовчувати. Забути, забити велять безмовно, Хочуть у забвенье утопити Живе минуле. І щоб хвилі Над нею зімкнулися

Минуле - забути. Але забути неможливо, тому що події того років дуже боляче віддаються в сучасності, у нашої сегод-няшней життя. У повісті «Прощання із Запеклої» В. Распутін ставить перед читачем питання, потрібно чи затопляти село, якщо вищестоящі організації вирішили поставити на ній ГЕС? allsoch. ru 2001-2005 Зрозуміло, науково-технічний прогрес вище всього, але як можна позбавляти селян рідний Матеры?

Село повинна піти під воду, а жителі пері-селитися в інше село. Селян ніхто не спраши-вал, чи хочуть вони цього, наказали - будь ласка, подчи-няйся! Цікаво, що жителі по-різному отреагиро-вали на таке рішення. Старі, що прожили в рідному селі все своє життя, не можуть просто розстатися з Ма-Терой. Тут знаком кожний куточок, кожна берізка, тут порох батьків, дідів

Так, головна героїня по^-вести баба Дар’я не може покинути свою хату. Дуже зворушливий епізод, коли стара Дар’я прикрашає свою хату перед тим, як її назавжди покинути. Як му-чительно міркує ця малограмотна жінка про долю свого села! Синові Дар’ї теж жаль расставать-ся з будинком, але він згодний з тим, що наука важливіше при-пологи, і вони повинні переселитися в що б те ні ста-ло. Не тільки люди, але й сама природа проти грубого, безцеремонного вторгнення в життя. Згадаємо могутній царський листвень, що не могли взяти ні сокира, не пила, ні вогонь

Всі він витримав і не зломився. Але чи не так вічна природа? В. Распутін стосується багатьох моральних питань у своїй повісті, але доля Матеры - провідна тема це-го добутку. Ну а що траплялося із селянами, коли вони покида-чи рідне село в період колективізації? Їх ссы-лали на Соловки, у Сибір, па лісоповали, у шиті, де живі заздрили мертвим

Жорстоко обійшлася доля із Хведором Ровбой, головним героєм добутку В. Быкова «Облава». Спочатку Хведор втрачає дружину, а потім і дочка, яких любив безумно. Начебто б треба оз-лобиться, зненавидіти всіх, хто зігнав його з рідної землі-матінки. Але Хведор, витерпівши й переживши всі, знову вертається на Батьківщину. Взагалі, головною рисою російських селян є те, що вони не можуть жити без рідної землі

До цієї ж теми примикає оповідання А. И. Солженицы-На «Матренин двір». Дія оповідання відбувається в 1956 рік}-. Молодий учитель оселився в хаті селян-ки Матрены, і читач може побачити сільське життя очами інтелігента. Нас відразу ж вражає бідність і вбогість її житла. Це була темна кому-ната, у яку світло попадало тільки з вікна, це много-численные таргани й миші, кульгаючи кішка

Матрена живе вже в той час, коли за залишилися гражданс-кая війна, колективізація. Невже в п’ятидесяті роки селяни були такими бедными? Ми не побачимо в Матрены ні добре налагодженого господарства, ні огоро-так, ні палісадника, ні худоби

Одна коза грязно-білого кольору так колченогая кішка - от вся худоба Матрены. Доля селянки досить трагична: Матрена була хвора, але не вважалася інвалідом, вона не рабо-таля в колгоспі, тому пенсія їй не покладалася. А для того, щоб одержати пенсію за померлого чоловіка, потрібно було обійти безліч установ. Одним словом, як пише сам письменник, «багато було навернено не-справедливості з Матреной».

Але, незважаючи на всі тяготи життя, Матрена не озло-билася: вона настільки добра й нехитра, що помо-гает всім сусідкам копати картоплю. Вона думала про себе в саму останню мінуту, аби тільки її квартирантові було гарно. Але злість і жадібність навколишніх погу-били селянку. Під час перевозу світлиці попадають під поїзд кілька людей, у тому числі й Матрена. Наприкінці оповідання автор пише, що саме на таких селянах, як Матрена, тримається село, тримається земля