Історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу. М. Ю. Лермонтов Тут Бог з дияволом бореться, а бойовище - серця людей! Ф. М. Достоєвський Громадянська війна 1918-1920 років - один із самих трагичных періодів в історії Росії; вона віднесла життя мільйонів, змусила зштовхнутися в жорстокій і страшній боротьбі народні маси різних станів і політичних поглядів, але однієї віри, однієї культури й історії. Війна взагалі, а цивільна зокрема - дійство споконвічно протиприродне, але адже в джерел будь-якої події коштує Людина, його воля й бажання: ще Л. Н. Толстой затверджувала, що об’єктивний результат в історії досягається шляхом додавання воль окремих людей у єдине ціле, в одну результуючу
Людина - крихітна, часом невидима, але разом з тим незамінна деталь у величезному й складному механізмі війни. Вітчизняні письменники, що відбили у своїх добутках події 1918-1920 років, створили ряд життєвих, реалістичних і яскравих образів, поставивши в центр оповідання долю Людини й показавши вплив війни на його життя, внутрішній мир, шкалу норм і цінностей. Будь-яка екстремальна ситуація ставить людину у вкрай складні умови й змушує його виявити самі значні й глибинні властивості характеру; у боротьбі добр і злого почав душі перемагає найсильніші, а чинений людиною вчинок стає підсумком і слідством цієї боротьби. І нерідко корисливі інтереси й страх беруть гору над кращим у людині; така ситуація, наприклад, зображена в романі А. Фадєєва “Розгром”: Мечик, по своєму ж легкодумству і юнацькій захопленості попавший у загін, виявляється абсолютно непристосованим до тяжких умов війни, поводиться низько й негідно. У нього немає елементарного почуття боргу, він не здатний піклуватися не тільки про інших (Варі й навіть своєму коні), але й про себе; це слабкий, легкодухий, егоїстичний і тому непотрібний на війні людин
Мечик - тягар для загону; у фіналі ж нагромадилися в його душі страх я боягузлива ненависть до війни вихлюпуються - Мечик віддає загін, біжить із нього. Мотив втечі й зрадництва звучить і в іншому добутку, присвяченому темі Громадянської війни, - п’єсі М. Булгакова “Дні Турбиных”. Тут гетьман і його наближені залишають напризволяще ціле місто, біжать, рятуючи лише свого життя
Біжить і Тальберг, причому його провина навряд чи менше: ця людина залишає в небезпеці дружину і її братів. Тальберг недостоин співчуття, а тим більше поваги (Олена так і говорить про цьому Шервинскому: “Не люблю я його й не поважаю”). Дійсно, всі те гірше, що може виявитися в людині у важкий час - боягузтво, низькість, себелюбність, - втілено в цьому явно нелюбимому герої Булгакова. Інший герой, Шервинский, є присутнім при [втечі гетьмана, ніяк йому не перешкоджаючи (імовірно, усвідомлюючи [марність всіх спроб), але після втечі повідомляє Тур-[биным про небезпеку, тобто поводиться максимально чесно й шляхетно в умовах безчесної гри гетьмана і його команди
Складність ситуації укладається, зокрема, у тім, що [моральний вибір, чинений людиною, не завжди [може бути однозначний, і шляхетна людина, пристосувавши-ршись до зовнішніх умов, здатний принести об’єктивно більше добра навколишньої. Якби не вести від Шервинского, Турбіни не встигли б підготуватися до захисту, а ні від кого іншого цю інформацію одержати було неможливо. Проблема ще й у тім, що чималій людині часом доводиться переступати через свої принципи, - війна диктує нові правила й норми
У розповіді И. Бабеля “Мій перший гусак” герой робить змушене вбивство (хоча й гусака), при цьому, природно, порушує моральні закони; але на війні вбивство морально виправдано, смерть - у порядку речей, особливо якщо є реальна необхідність переступити закон “не убий” (у випадку з Лютовым - героєві просто неможливо було б жити далі з козаками). Людині доводиться іти на компроміс із собою, тому що війна міняє поняття про моральність і аморальність, про припустимий і про неприпустимий; навкруги смерть, що уже не сприймається як щось особливе. У двох інших розповідях Бабеля, “Лист” і “Берестечко” (обоє входять у цикл “Конармия”), автор показує свідомість, покалічена війною; у першому - солдата Курдюкова, “у найперших рядках” свого листа матері запитувача про улюбленого жеребця Степанку, а лише “ в-втоых” брата, що сповіщає її про смерть, і батька. І сама смерть описується з льодову душу спокоєм, вподробностях.
Сцена вбивства старого єврея жахає щоденністю, у вос прийнятті героя нічого видатного в ній немає; видиме, герой бачить таке не в перший і не востаннє, і тим більше страшно звучить кинута вбивцею фраза: “Якщо хто цікавиться, … нехай прибере. Це вільно…” Свідомість людини на війні деформується, міняється; стають неясні, розпливчастими рамки дозволу. У темі смерті, що пронизує практично всі добутки про війну, звучить один, на мій погляд, найстрашніший мотив; той факт, що аналогічні сцени зустрічаються в трьох дуже різних роботах (“Доктор Живаго”, “Конармия”, “Розгром”), говорить про гостроту, актуальність і повсеместности проблеми в період війни
Ця проблема - убивство в порятунок, тобто смерть, сприймана в чинність різних причин як необхідність, що несе полегшення вмираючий. У Бабеля Долгушев сам вимагає смерті, усвідомлюючи, що вона неминуча; Фролова (“Розгром”) убивають, але перед смертю він розуміє, що в пробірці не ліки, і фактично погоджується на загибель. Така ситуація болісна й для вбивць, і для жертви; не всякий здатний відняти життя в людини, навіть приреченого: Левинсону коштує чималих щиросердечних зусиль прийняти це рішення, а герой “Смерті Долгушева” взагалі виявляється не в чинностях вистрілити у вже вмираючого. З іншого боку, мовчазне Алл С о ч. Р У згода Фролова на смерть - теж подвиг, що може зробити тільки дуже сильна людина. Особливий випадок - убивство Памфілом Палых родини (“Доктор Живаго”): ціль та ж - запобігти мученням, але тут ця ідея повністю заволодіває героєм і практично зводить його з розуму. У цих умовах украй важко зберегти здоровий розум, залишитися самим собою, не дати гіршому в собі узяти гору над кращим
И все-таки такі люди є; мотив героїчного поводження людини на війні звучить у багатьох добутках, причому героїзм проявляється на різних рівнях, як у керівників, від яких потрібна рішучість, самовладання й, мабуть, саме важке - здатність покласти на себе відповідальність, так і в підлеглих, достоїнства яких становлять хоробрість і безмежну відданість командирові й загону. Мудрі й розважливі керівники, Левинсон і Олексій Турбін, прагнуть зберегти життя своїм підлеглим, роблять для цього все можливе: Турбін наказує юнкерам: “По будинках!”, розуміючи, що це суперечить кодексу честі й достоїнства воїна, але інакше молоді, недосвідчені, “зелені” солдати загинуть, і загинуть нізащо, нічого не домігшись, тому що серйозного опору вони однаково зробити не зможуть. Посада керівника коштувала Турбіну життя: рятуючи інших, не встиг урятуватися сам. У фіналі роману “Розгром” Левинсон не вмирає, але з’являється перед выжившими пристарілим; раптово навколишні бачать у ньому звичайної людини зі сльозавими очами, що схудло й побледнели. Але остання фраза роману (“…
потрібно було жити й виконувати свої обов’язки”) повертає оптимістичний настрой; слабість Левинсона тимчасова, тому що хоробра людина - це не той, хто не випробовує страху, адже інстинкт самозбереження є в усіх; це той, хто вміє придушити в собі страх, поставити спільні нтерес, ідею вище страху й не дає йому перерости в боягузтво. Не менше хоробрості потрібно від підлеглих - Мороз-Ки, Николки Турбіна. Ці герої двох різних добутків належать різним станам, у них зовсім різні долі, і, мабуть, єдине, що їх поєднує, - те краще, що є в солдаті: сміливість, вірність, відданість, у відомій мері ініціатива
И обоє автора, Булгаков і Фадєєв, явно симпатизують героям, хоча в чинність реалістичності добутків приводять їх до трагичному фіналу: Морозку - до героїчної смерті, Николку - до важкого поранення. Особливе місце в добутках про війну займають образи жінок, здавалося б недоречні в суворих реаліях воєнного часу. У п’єсі “Дні Турбиных” Олена, головна героїня, жінка сильна, неабияка; вона нарівні із чоловіками зустрічає тривожні часи, знаходить у собі чинності після від’їзду чоловіка почати нове життя. У романі “Розгром” образ Вари - також один із центральних, але у Фадєєва жінка сприймається скоріше не як ідеал, об’єкт поклоніння (згадаємо, що в Булгакова майже все чоловіка в п’єсі закохані в Олену), а скоріше як друг, вірний товариш і супутник. У той же час показані її внутрішній мир і еволюція: від романтичної захопленості Мечиком до спокійного розуміння щирих цінностей і повернення Кморозке.
Pages: 1 2
Збережи - » Доля людини в громадянській війні . З'явився готовий твір.