«Доля людини» М. А. Шолохов «Під час миру сини ховають батьків, під час війни батьки ховають синів»

«Доля людини» М. А.Шолохов «Під час миру сини ховають батьків, під час війни батьки ховають синів» (Геродот) Ім’я Михайла Олександровича Шолохова Відомо в усьому світі. Він зіграв видатну роль у світовій літературі 20 століття. Під час ВОВ перед письменником устало завдання: знищувати своїм повним ненависті словом ворога й зміцнювати любов до Батьківщини в радянських людей. Провесною 1946 року, тобто в першу післявоєнну весну, Шолохов випадково зустрів на дорозі невідомої людини й почув його сповідь^-сповідь-сповідь-розповідь-сповідь

Десять років обмірковував письменник задум добутку, події тим часом ішли в минуле, а потреба висловитися все збільшувалася. І от в 1956 році за кілька днів була завершена розповідь-эпогея «Доля людини». Уже сама назва розповіді робить величезне враження на читача, тому що слово «доля» у той час було небажаним через те, що воно просочено містицизмом і вказувало на визначеність людського життя, на владу фатальних обставин над людьми

Це розповідь про велику стійкість і величезні страждання простої радянської людини. У головному герої, Андрію Соколові, втілені з любов’ю риси російського характеру, збагачені радянським способом життя: стійкість, терпіння, скромність, почуття людського достоїнства, що злилося з почуттям радянського патріотизму, з великою чуйністю на чуже лихо. Отже, автор малює перед читачем картину «першої післявоєнної весни», що символізує собою розквіт життя; найбільше повно це ілюструє торжество природи («Подули теплі вітри, і вже через двоє діб начисто оголилися піски лівобережжя Дону, у степу спухнули набиті снігом балки й балки, зламавши лід скажено взыграли степові річки, і дороги стали майже зовсім непроездны … від води тягло вогкістю, терпкою гіркотою гниючої вільхи, а з далеких прихоперских степів, що тонули в бузковому серпанку туману, легкий вітерець ніс споконвіку юний, ледве вловимий аромат копіювання заборонене © 2005 недавно, що звільнилася з-під снігу землі,»). При цьому можна зрівняти останні слова («…

аромат недавно, що звільнилася з-під снігу землі,») зі звільненням російської землі від фашистського гніта. Але повернемося до розповіді. Далі автор знайомить нас із двома товаришами, які направляються в станицю Букановскую. Коли один із друзів переправляється через річку Гланку, те він зустрічає старого шофер^-шофера-вояка-шофера. На цьому закінчується перша частина розповіді, тобто підготовка автором читача до особистої історії Андрія Соколова; за друга година розповіді перед нами проноситься ціле життя, а стислість оповідання лише підсилює драматизм

Доля Соколова повна таких важких випробувань і страшних втрат (загинула вся його родина), що здається неможливо людині винести стільки горя, що звалилося на нього й не зломитися, не впасти духом. А що ж читач довідається з перших рядків про цю людину: «Незабаром я побачив, як через крайні двори хутора вийшов на дорогу чоловік. Він вів за руку маленького хлопчика, судячи з росту років п’яти шести, не більше. Вони утомилося брели в напрямку до переправи, але, порівнявши з машиною, підійшовши впритул, сказав приглушеним баском…

». Особлива увага автор обертає на очі Соколова: «Я збоку глянув на нього, і мені стало що те не по собі… Видали ви коли-небудь ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбывной смертною тугою, що в них важко дивитися? От такі очі були в мого випадкового співрозмовника».

Плавно автор переносить нас у минуле головного героя, у якому ми довідаємося про його щасливе довоєнне сімейне життя: дружина «смирний, веселий, догідлива, розумник…» і, як зізнається Андрій Соколов: «… не було для мене красивей і желанней її, не було на світі й немає…», а діти радували: «всі троє вчилися на «відмінно», а старший Анатолій виявився таким здатним до математики, що про нього навіть у центральній газеті писали…

» До війни життя Андрія Соколова позбавлена якихось подвигів і здійснень; зате вона пронизана звичайним людським щастям: дружина, діти, будинок, робота цінності, що виховали в герої почуття відповідальності за ті, хто перебуває поруч. Всі, здавалося б, добре й життя славно йде своєю чергою, але все-таки величезною чорною смугою проходить у розповіді героя війна. При цьому найбільш драматичною сценою є сцена прощання Андрія, що йде на фронт, з будинком і родиною «… Проводжали мене всі четверо: Ирина, Анатолій, дочки Настенька й Олюшка. Всі хлопці трималися молодцем…

», «Скажи хоч слово на прощання. «Вона й говорить, і за кожним словом схлипує: Родненький мій… Андрюша… не побачимо… ми з тобою…

на цьому світлі…». Відіпхнув я її легонько в плечі й кричу їй: Так хіба так прощаються? Що ти мене завчасно ховаєш?!», «До самої смерті, до останньої моєї години, помирати буду, а не прощу собі, що тоді неї відіпхнув!

» Війна зламала всі надії й мрії. Головний герой іде на фронт, де проявляє справжні чоловічі якості. «На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе знести, якщо до цього нестаток покликав.». Менш року служив Андрій Соколов, а вже був двічі легко поранений, але це не зупинило його: у травні 1942 року він проявляє недужу відвагу, коли намагається доставити боєприпаси для гаубичної батареї. Цього разу удача відвернулася від героя – його машина підірвана снарядом, сам він без свідомості, а коли приходить у почуття, то з подивом виявляє, що він уже в полоні у фашистів

Таким чином, Соколов потрапив у план. Йому довелося випробувати нелюдські фізичні й духовні борошна, тяготи, роздирання («… До війни я важив вісімдесят шість кілограм, а до осені тяг уже не більше п’ятдесятьох

Одна шкіра залишилася на костях, та й кістки-те свої носити було не під силу. А роботу давай, і слова не скажи, так таку роботу, що ломового коня й те не в пору.»). Два роки герой випробовував на собі жахи фашистського полону

Особливе місце в романі займає епізод у церкві, що стала в’язницею для бранців у першу ніч. Образ напівзруйнованого храму, що малюється Шолоховым, ємко відбиває ступінь руйнувань, принесений двадцятим століттям на російську землю. Тут читач зустрічає чотирьох героїв, що персоніфікують собою чотири варіанти поводження людини в полоні: зрадника Крыжнева, що намагається купити собі життя, видавши свого командира й самого взводного, що безмовно чекає своєї долі, истово віруючого солдата-християнина, що став мимоволі причиною загибелі ще чотирьох чоловік

Цим трьом героям протиставляється четвертий військлікар, що не відступає від своїх життєвих принципів і навичок професії, намагаючись полегшити хоч небагато страждання полонених («… і він далі пішов у темряві. Потихеньку запитують: «Поранені є?

». От що значить справжній доктор! Він і в полоні, і в сутінках свою велику справу робив.»). Дії Соколова в даній ситуації очевидні він убиває зрадника й рятує життя взводному. Крыжнев перший, кого вбив головний герой, йому складно зрозуміти причину свого вчинку, а єдиним вірним виправданням є те, що в момент, коли для порятунку необхідно бути з іншими заодно, Крыжнев протиставляє себе всім, прирікаючи себе тим самим на загибель

Соколов терпляче зносив удари долі й сам наносив відповідні, проявляючи в такий спосіб рідку стійкість, упевненість у своїх силах. Але головне, що допомагало вижити Андрію в настільки важкі для нього умовах – це думки про рідну родину, про будинок, про те, що він повернеться й буде знову жити як і раніше. Герой не зломлений і намагається бігти з Познанского табору військовополонених, куди Соколова незабаром переводять

Втеча виявляється невдалим, Андрія ловлять («Голого, усього в крові привезли в табір. Місяць відсидів у карцері за втечу, але все-таки живіт … живий я залишився»).

На початку вересня з табору під містом Кюстрином перекинули сто сорок два чоловіки, включаючи головного героя, у табір Б-14, недалеко до Дрездена. Незабаром від ста сорока двох чоловік залишилося лише п’ятдесят сім через величезну норму виробітку «Їм по чотирьох кубометра вироблення треба, а на могилу кожному з нас і одного кубометра через очі вистачить…» говорить Соколов, що розсердився, у своєму ешелоні й «якийсь негідник» доніс комендантові табору про ці мої гіркі слова. Саме після цього доносу відбудеться психологічний двобій між Соколовим і лагерфюррером Мюллером; тут з великою наочністю, розкривається почуття власного достоїнства, величезна сила духу й витримка. Всі ці якості сильно дивують коменданта концтабору, створюється враження, що Мюллер навіть заздрить Соколову

Головний герой виходить із двобою зберігши достоїнство російської людини, із честю, не благаючи ворога про пощаду, але й не задирає його нерозважливо. Можна провести паралель між бенкетом німців із приводу узяття Сталінграда й моральною перемогою Соколова. Висновком є те, що ємний образ Соколова, що вмістило в себе весь російський народ, здобуває перемогу. «В 1944 році вивернули Німеччини вилицю набік, і фашисти перестали полоненими гидувати».

Pages: 1 2

Збережи - » «Доля людини» М. А. Шолохов «Під час миру сини ховають батьків, під час війни батьки ховають синів» . З'явився готовий твір.

«Доля людини» М. А. Шолохов «Під час миру сини ховають батьків, під час війни батьки ховають синів»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.