Але треба жити без самозванства, Так жити, щоб зрештою Залучити до себе любов простору, Почути майбутній заклик. Б. Л. Пастернак Ці пастернаковские рядка виглядають епіграфом до роману «Доктор Живаго», над яким Борис Леонідович працював біля чверті століття. Роман як би увібрав його самі таємні думки й почуття. І от на схилі віку роман завершений, остаточний варіант підготовлений до печано опублікований роман був тільки за кордоном. В 1958 р. за нього [астернаку була присуджена Нобелівська премія
На Батьківщині ж Бори-Ьа Леонідовича не визнавали. У газеті «Правда» була опублікована ргатья Заславского «Галас реакційної пропаганди навколо літера-фного бур’яну». Автор статті затверджував, що Пастернак нібито никог-не був «справді радянським письменником» і навіть у свій золотий час ше значився в майстрах першого класу».
Поета називали «зрадником», iвнутренним емігрантом». Він був виключений зі Сполучника письменників. Пас-Грнак заявив, що відмовляється від премії й ні при яких умовах не юкинет Радянського Союзу. Він важко переживає, що обрушилися на неогульні обвинувачення й зраду деяких друзів. Ці події уско->або його кончину
А от проводити поета в останню путь прийшли багато кращі перед-ктавители радянської інтелігенції. Твардовский на зустрічі із Хрущевым сказав: «Отож, у порівнянні з Пастернаком я не занадто великий поет». Світовою популярністю Пастернак користувався завжди. Роман, що ходив тридцять років у самиздатовских екземплярах, нарешті опублікувалися
У добутках Пастернаку головний герой - людин, його душу, його доля, співчуття й розуміння. Академік Д. С. Лихачов уважає, що «Доктор Живаго» навіть не роман, а рід автобіографії, і переконливо обґрунтовує, що це біографія часу. «У романі головна діюча сила - стихія революції». Очами героя ми бачимо розгул убивства й беззаконня, розруху й голод, наснагу простих людей, їхню надію на краще життя й кров, кров, кров. Герой біжить від цієї вакханалії насильства
Йому хочеться спокою, звичайного життя в колі сім’ї, примитивнейшего щастя. Але й на це в нього немає права. Панують тільки два кольори часу
Третього не дано. Цей шлях веде в тупик. А чому треба вибирати? Чому не можна просто жити, радуватися сонцю й любові, спокою й нескінченному щастю? Завжди перебувають люди, яким дана влада, якесь право втручатися в чуже життя й кроїти її Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 за якимись стандартами, на догоду собі, часу, обставинам
Філософський підсумок усьому підводить героїня роману. «Лара йшла уздовж полотна по стежці, протоптаної мандрівниками, і звертала на лугове стьобання, ведшую до лісу. На одна мить сенс існування знову відкривався Ларе. Вона отут,- осягала вона,- для того, щоб розібратися в божевільній принадності землі й усе назвати по ім’ю, а якщо це буде їй не під силу, те, з любові до життя, народити собі спадкоємців, які зроблять це». Роман «Доктор Живаго» у дев’яності роки був опублікований у Росії, і читачі його прийняли захоплено. Багато хто знаходили його стиль схожим на тургеневский або навіть бунинский з докладним і багатослівним описом
Так, безумовно, Пастернак - спадкоємець традицій російської класики, і не тільки зовні: у лексиці, манері викладати свої думки. Цей зв’язок набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд. Пастернак - письменник-гуманіст, що продовжує традиції російської літератури в головному: нести людям добро, любов, справедливість. Будучи геніальним поетом, він прекрасно почуває слово
Звідси отточенность його фраз, їхній лаконізм і виняткова краса найбагатшої російської мови. І прекрасно, що цей добуток повернувся в Росію, воно допомагає зрозуміти происходящее сьогодні, тому що не втратило актуальності в теперішні дні. Не про це чи мріяв Пастернак, працюючи над романом. Він хотів бути корисним Батьківщині, бути що читається, популярним
Все це прийшло, на жаль, пізно, але прийшло. І це головне!
Збережи - » «ДОКТОР ЖИВАГО» . З'явився готовий твір.