Література Латинської Америки в цей час являє собою складний комплекс національних літератур більш ніж двох десятків країн, що говорять на романських мовах. У даному огляді ми обмежимося розглядом дитячої літератури тих країн Латинської Америки, де говорять на іспанській і португальській мовах.

Своєрідність національної літератури кожної з латиноамериканських країн надзвичайно велико, разом з тим є чимало загальних закономірностей у становленні й розвитку всієї латиноамериканської літератури, пов’язаних зі спільністю історичних доль континенту. Тому більшість книг для дітей, що належать перу письменників різних держав Латинської Америки, стали фактом всієї латиноамериканської літератури. Сприяла цьому й спільність мови. Багато письменників жили й працювали те в Аргентині, то в Чилі, то в Перу, і тому їхня творчість виходить за рамки тільки однієї національної літератури. З огляду на сказане вище, а також недостатню розробленість проблеми розвитку дитячої літератури в багатьох країнах Латинської Америки, мова йтиме про історій і сьогоднішній день латиноамериканської літератури в цілому.

Сучасна культура Латинської Америки складалася в процесі змішання й взаємопроникнення трьох різнорідних цивілізацій, представлених трьома основними расовими групами, що заселяли цей великий регіон: європейської, індійської й негритянської. До моменту відкриття Америки Колумбом корінне її населення ділилося на дві більші групи: знайомі з начатками землеробства племена мисливців, рибалок і збирачів плодів, що перебували на порівняно низького щабля розвитку, і високорозвинені осілі землеробські народи зі сформованою державністю. Перші заселяли Північну Америку, Антильські острови й південні окраїни материка, другі - значну частину нинішньої території Мексики й Центральної Америки (майя, ацтеки), а також Андское нагір’я (інки).

У той час як більшість індійських племен, що говорили на різних мовах і діалектах, у процесі завоювання й колонізації було безжалісно винищене або відтиснуто в глиб континенту, індіанці - носії високої культури ацтеків, майя й інків, незважаючи на жорстокі переслідування, зуміли в певній мері зберегти свою самобутність і, змішавшись із завойовниками, вихідцями з Іспанії й Португалії, вплинули на нову культуру, що складалася.

З кінця XVI століття починається масовий ввіз негрів-рабів, використовуваних як робоча сила в першу чергу в країнах басейну Карибського моря, а також у Бразилії. Своєрідні звичаї, вірування й фольклор африканців вплинули на культуру цих країн.

Таким чином, і в народній творчості, і в літературних творах - у всіх значних утворах культури Латинської Америки - простежується взаємодія трьох цивілізацій, що створило ту неповторну органічну єдність, що являє собою нині культура цього регіону.

Основою латиноамериканського фольклору є казкові сюжети, привезені іспанцями й португальцями з Європи, усне творчість негрів, казки й легенди індіанців - корінного населення континенту.

Католицька церква вогнем і мечем насаджувала християнство в знову відкритих землях Нового Світла. Місцевих жителів і невільників, завезених з Африки, насильно хрестили, але вони продовжували таємно сповідати релігії своїх предків. Індіанці й негри шанували католицьких святих і в той же час поклонялися своїм древнім богам, зберігаючи багато язичеських обрядів. Все це знайшло своє відбиття у фольклорі.

В усній народній творчості різних країн Латинської Америки часто зустрічаються сюжети казок європейського походження. Отут Золушка й Червона Шапочка, королі з казковими принцесами й велетні-людожери, дурні чорти й багато інших персонажів європейського фольклору. Однак, потрапивши на латиноамериканський ґрунт, вони трансформувалися; традиційні сюжети європейських казок випробували на собі вплив місцевих, у першу чергу індійських, сказань і легенд.

Фольклор африканських племен є невід’ємною частиною усної народної творчості Антильських островів і тропічних країн Південної Америки (Бразилія, Венесуела, Колумбія.). Барвистість і музикальність народних казок у цих країнах зобов’язані своїм походженням обрядовим діям негрів. Ряд сюжетів африканського фольклору (міфи про походження тих або інших явищ і предметів, про змагання тварин і багато хто інші) вигадливо переплітається з індійськими, і в цей час у багатьох казках важко розділити індійські й африканські фольклорні елементи.

Індійські казки й легенди - третій, найбільш своєрідний, джерело латиноамериканського фольклору. Міфи й міфологічні казки індіанців оповідають про походження світу й тварин, небесних світил і явищ, особливостей рельєфу (гір, рік), про добування вогню й т.д. Ці міфи й казки пронизані поетичним сприйняттям миру. Фантастичн і реальне співіснують у них. Відповідно до міфів походження того або іншого явища пояснюється якою-небудь подією, случившимся за давніх часів. Так, уперше люди навчилися добувати вогонь, ударяючи камінь об камінь, а ніч вони відібрали в змії, наділивши її замість отрутою.

У багатьох індійських племен існував тотемізм - подання про надприродний зв’язок між людьми й тваринами, які є предками певної групи людей. Численні сліди тотемических подань виявляють казки й міфи майже всіх індійських племен. Казки про тварин займають величезне місце в індійському фольклорі й нараховують безліч сюжетів. Ці казки часто об’єднані в цикли, де повествуется про різні пригоди того самого героя. Таким героєм може бути, скажемо, мудра черепаха й хитрий лис, дурнуватий ягуар і недалекий койот. Однак, як правило, хто б не був героєм анималистических казок, він шахраюватий і заповзятливий і завдяки своїй хитрості й спритності обов’язково виходить переможцем у різних ситуаціях. Один з улюблених сюжетів подібного циклу казок про тварин - сюжет про змагання, де обіграються побутові деталі й звички різних тварин. Причому для казок цього циклу характерна відсутність прямого повчання й моралізації. Як і в казках багатьох інших народів, в індійських казках тварини вподібнюються людині: вони вміють говорити мовою людей і володіють їхніми властивостями. Та й не тільки тварини, але й рослини, і стихії «на рівних» розмовляють із людиною.

Поряд з казками, де на перший план виступає комічний початок, існує безліч героїчних сказань про тих, хто добув вогонь, навчив людей полюванню й ремеслам, перемогли ті або інші чудовиська. На відміну від фольклору північноамериканських індіанців, що уже давно став надбанням російської культури, легенди й казки південноамериканських індіанців, записані дослідниками в XIX-XX століттях, уперше з’являються російською мовою лише в 60-х роках нашого століття.