“Я частина тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Ці слова епіграфа свідчать про нетрадиційний для російської літератури відношенні Булгакова до сатани. Якщо для Гоголя й Достоєвського диявол - це втілення зла, то Булгаков пише про складне переплетення добра й зла в житті. Як же взаємодіють добро й зло в художньому світі Булгакова? От доля радянського поета, що у короткий час перетворюється з Івана Бездомного в Івана Миколайовича Понырева. З істоти недумаючого він перетворює в професора філософії, що по роду своїх занять повинен міркувати про проблеми добра й зла. Завдяки чому трапилося пробудження його натури?

Як не дивно, завдяки зустрічі із самим сатаною. Знайомство з Воландом відкрило перед Іваном запаморочливу серйозність, складність і трагедійність життя, а також дало можливість оцінити графоманский характер своїх віршованих досвідів. Безумовно, для кожної людини найвища цінність - можливість жити своїм власним життям, а не проводити відпущене йому час у якімсь чужому, хоча й “щасливому”, сні. Так що Воланд привносить у життя Безрідного, швидше за все, добро: адже він допомагає Іванові зустрітися із самим собою, зрозуміти щиру свою особу, піти від штампів, що нав’язуються епохою. Або адміністратор Вар’єте Іван Савелійович Варенуха.

Він перетворюється з хамуватого кар’єриста у ввічливу й увічливу людину. Чим це викликано? Насамперед, страхом. На балі у Воланда, під страхом смерті, він обіцяв більше не грубіянити по телефоні. Я думаю, що думка Булгакова така: зло у вигляді страху, погрози, остраху кари деяких людей може змінити до кращого, “приборкати” їх неблагородні похилості

Тут Булгаков не по-евангельски вирішує питання про людську душу. Видимо, він думає, що є люди, які повинні боятися, яким для людино-подоби потрібний страх. Як же ввійшло добро й зло в життя Майстра й Маргарити? Вони жили у світі, наповненим злом. У світі, де блаженствували хабарники, а чесним людям не було ходу

З’єднує їх на час, а потім назавжди сам сатана. Безперечно, що у відношенні їх Воланд зробив добро: він допоміг їм піти від дрібної, вульгарної, виконаної суєти й страху життя, дав можливість здійснитися їхньої великої любові. Саме дивне розуміння добра в романі - це в проповіді Иешуа. Він усіх називає “добрими людьми”, навіть Марка Крысобоя, до якого незастосовні подання огуманности.

Иешуа прощає навіть прокуратора, що був його непрямим убивцею, причому прощати настільки природно для натури Иешуа, що це не виглядає якоюсь жертвою, а з’являється як органічна властивість його натури, що живе поза законами зла. Однак можна помітити, що булгаковський Иешуа, на відміну від євангельського Ісуса Христа, не роблячи зла, у той же час і не творить добра. І в цьому, очевидно, проявляється особливий задум автора. Я вважаю, що сам роман є спростуванням того, як розуміє Иешуа добро

Булгаков зображує людей здебільшого дрібними, егоїстичними, нездатними до добра. І Аннушка, що пролила масло, і бездарна письменниця Штурман Жорж, і Никанор Іванович Босий, хабарник-кербуд, - словом, майже всі герої цього роману зайняті тільки своїми дрібними делишками. Цих людей не змінило ні пришестя Ісуса Христа, ні пришестя сатани й лише іноді, як окремі іскорки в мороці, у житті з’являються крупиці добра (“…люди як люди…

і усі права захищені 2001-2005 милосердя іноді стукається в їхні серця”). Невипадково майже все добро, чинене на сторінках роману, - справа рук Воланда, але не Иешуа. Видимо, булгаковське розуміння людини не мало на увазі додатка євангельського ідеалу до нашого земного, грішного життя

На мене роман “Майстер і Маргарита” зробив важке й неясне враження відсутністю чіткої границі між добром і злом. Я вважаю, що в теперішнім житті між добром і злом набагато більша дистанція, чим це показано в Булгакова