Охороняти лісу, гаю, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євгеній Гуцало. Багато добутків він присвятив природі. Його оповідання «Лось» наштовхує на роздуми про добро й зло. У лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажорливости, жорстокості Шпичака відчутно в його портретній характеристиці: «кругленьке, як корж, особа», у поводженні. Коли трапилося нещастя - діти рятували лося, а дядько Шпичак, «присівши у виїмку», насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком тикнув його між рогами». Рятуючи лося, хлопчики керувалися шляхетними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки кнаживе.

Сміливі хлопці здійснили теперішній героїчний учинок. Вони, хоча й малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати «невірний лід», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні». Шпичак же злякався, «його буд-то щось труснуло», коли він зрозумів, що прийде відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство відразу можна відчути до цього браконьєра, це бездушна людина. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: «Глава лежала так, начебто він прислухався до землі, або далеко ще весна, або незабаром прийде, а рога росли при самому снігу, начебто дивовижний кустик, що все-таки сподівався зазеленіти, укрившись листям».

Отже, збереження фауни й флори рідного краю залежить від людини, його совісті. Відношення людини до природи - це міряло людської моралі. Теперішня любов до рідної землі повинна бути не тільки споглядальної, а й активної, діючої, спрямованої на захист і збільшення багатства рідного краю