Бальмонт К. - Осінь

Жовтень вуж наступив - вуж гай отряхает

Останні аркуші з нагих своїх галузей;

Дохнула осінній хлад - дорога промерзає

Дзюрчачи ще біжить за млин струмок,

Але ставок уже застиг; сусід мій поспішає

В отъезжие поля з охотою своєї,

И страждут озимини від скаженої забави,

И будить гавкіт собак заснулі діброви

СПІВАК

Чули ль ви за гаєм глас нічний

Співака любові, співака свого суму?

Коли поля в годину ранковий мовчали,

Сопілки звук сумовитий і простий

Чули ль ви?

Зустрічали ль ви в пустельній тьмі лісовий

Співака любові, співака свого суму?

чиСліди зліз, посмішку ль зауважували,

Иль тихий погляд, виконаний тугою,

Зустрічали ви?

Зітхнули ль ви, слухаючи тихий глас

Співака любові, співака свого суму?

Коли в лісах ви юнака видали,

Зустрічаючи погляд його погаслих очей,

Зітхнули ль ви?

ПІСНІ ПРО СТЕНЬКЕ РАЗІНА

Як по Волзі ріці, по широкої

Випливав востроносая човен,

Як на човні веслярі відважні,

Козаки, хлопці молоді

На кормі сидить сам хазяїн,

Сам хазяїн, грізний Стенька Разін,

Перед ним червона дівиця,

Полоненная перська царівна

Не дивиться Стенька Разін на царівну,

А дивиться на матінку на Волгу

Як промовив грізний Стенька Разін;

“Ой ти гой еси, Волга, мати рідна!

З дурного років мене ти воспоила,

У боргу ніч колисала, качала,

У хвильову погоду виносила

За мене чи молодця не дрімала,

Козаків моїх добром наділила

Що нічим ще тебе ми не дарували”.

Як підхопився отут грізний Стенька Разін,

Підхопив перську царівну,

У хвилі кинув червону дівицю,

Волзі-Матінці нею поклонився

Ходив Стенька Разін

В Астрахань місто

Торгувати товаром

Став воєвода

Вимагати подарунків

Підніс Стенька Разін

Камки хрущатые,

Камки хрущатые -

Парчі золоті

Став воєвода

Вимагати шуби

Шуба дорога:

Підлоги-Те нові,

Одна боброва,

Інша соболья.

Йому Стенька Разін

Не віддає шуби

“Віддай, Стенька Разін,

Віддай із плеча шубу!

Віддаси, так спасибі;

Не віддаси - повішу

Що в чистому полі,

На зеленому дубі

Так у собачій шубі”.

Став Стенька Разін

Думати думу:

“Добро, воєвода

Візьми собі шубу

Візьми собі шубу,

Так не було б шуму”.

Що не кінський топ, не людська молвь,

Не труба сурмача з поля чується,

А погодушка свище, гуде,

Свище, гуде, заливається

Зазиває мене, Стеньку Разіна,

Погуляти по морю, по синьому:

“Молодець відважний, ти розбійник лихий,

Ти розбійник лихий, ти розгульний бешкетник,

Ти сідай на тури свої швидкі,

Розпусти вітрила полотняні,

Втечі по морю по синьому

Прижену тобі три кораблики:

На першому кораблі червоне золото,

На другому кораблі чисте срібло,

На третьому кораблі душу-дівиця”.

Бальмонт К. - Сніжинка

Світло-пухната,

Сніжинка біла,

Яка чиста,

Яка смілива!

Дорогою бурною

Легко проноситься,

Не у височінь блакитну,

На землю проситься

Лазур чудесну

Вона покинула,

Себе в безвісну

Країну низринула.

У променях що блищать

Сковзає, уміла,

Серед пластівців що тануть

Сохранно-Біла

Під вітром що віє

Тремтить, взметается,

На ньому, що плекає,

Світло гойдається

Його гойдалкою

Вона утішена,

З його заметілями

Крутится скажено.

Але от кінчається

Дорога далека,

Землі стосується,

Зірка кристальна

Лежить пухната,

Сніжинка смілива

Яка чиста,

Яка біла!

Бальмонт К. - Хвала сонету

Люблю тебе, закінченість сонета,

З надменною твоею красою,

Як правильну чіткість силуету

Красуні простою-простій-простий-простої-вишукано-простий,

Чий стан повітряний, із грудьми молодий,

Зберігає сиянье матового світла,

У хвилі волось недвижно-золотий,

Чиєю пишністю вона напіводягнена

Так, щирий сонет такий, як ти,

Пластична радість краси,-

Але іноді він мстить своїм наспівом

И не один раз у серце вражав

Сонет несучу смерть, що горить гнівом,

Холодний, гострий, влучний, як кинджал

Збережи - » Добірка віршів Бальмонта . З'явився готовий твір.