«До якої низькості може дійти людина…» (по романі «Добродії Головлевы» )

Салтиков-Щедрін – один з видатних письменників-сатириків класичної російської літератури. Його талант оригінальний, своєрідний і цікавий, повз його творчість не можна пройти. Письменник багато й плідно працював, від копіювання заборонене © 2005 добутку до добутку вдосконалюючи майстерність, вигострюючи сатирою перо, викриваючи “свинцеві мерзенності життя”. Його пізній і самий зрілий роман “Добродії Головлевы” можна назвати історією выморочной сім’ї, приреченої на загибель через її спрагу, що вразила, корисливості, втрати людських зв’язків між близькими людьми. Це особливо стосується Порфирія Петровича Головлева – Иудушки. Він попадає в павутину власного марнослів’я, стаючи жертвою й катом одночасно.

Своя байдужність до спившемуся брата Степанку-Бельбасу Иудушка також намагається сховати за порожніми фразами, умовляє мати позбавити спадщини недбайливого сина. Не без участі Иудушки Степан був приречений на напівголодне самітництво. Смерть брата наближає Порфирія Петровича до фатальної самітності. “Історія умертвий” знаходить продовження в долі іншого брата Иудушки – Пашки тихоні

Сцена побачення Порфирія Петровича з умираючим братом показує всю внутрішню порожнечу й байдужість Иудушки. За його релігійними мовленнями криється лише меркантильний інтерес. Павлу здавалося, що Порфирій обплутує його невидимою павутиною, від якої важко дихати, що наближає його й без того швидку кончину. Навіть на найближчу людину – свою матір – Порфирій Петрович дивиться очами не люблячого сина, а богатого поміщика, відводячи їй роль безсловесної нахлібниці. Правда, спочатку Иудушка лестить матері, підлещується перед нею, намагаючись створити видимість люблячого й турботливого сина, намагаючись стати її виконувачем духівниці

И як тільки домагається свого, відразу ж втрачає інтерес і “повага” до матері; вона тепер йому не потрібна – зайвий рот. Так само переступить він і через своїх дітей, Петеньку й Володеньку, відмовивши їм у допомозі, заміняючи її порожніми й довгими листами. Порфирій Петрович прекрасно розуміє, що прирікає синів на смерть, але немає в його серце любові й жалю, милосердя й співчуття. Сімейні узи, сыновний і батьківський борг – все це для нього порожні фрази. Лише корисливість, спрага наживи мають для нього зміст. Але ніякої логіки в його діях немає. Для чого йому багатство, кому він хоче його залишити, кого ощасливити?

Нікого близьких немає поруч. Лише спившаяся племінниця роз’ятрює його душу, розповідаючи про своє життя на театральних підмостках і малюючи картину загибелі Любиньки… Заради чого він жив, що й кому залишить після себе? Чи задає Порфирій Петрович собі подібні питання?

Немає. Він намагається сховатися від життя за марнослів’ям. Боячись прозріння, він ховається за видимістю життя. Салтиков-Щедрін створює досить складний і трагічний образ. Життєвий шлях Иудушки – це поступова втрата їм зв’язку з реальністю, з живими людьми, а потім болісний шлях прозріння на порозі життя, коли майже роздягненим піде він у ніч на могилу матюкай

А може бути, це лише гарячкове марення? Автор не дає однозначної відповіді, залишаючи рішення за читачами. Добутку Салтыкова-Щедріна, написані їм на злість дня, завдяки ярчайшему таланту сатирика пережили десятиліття, але не загубили своєї сили

Вони викривають і сміються, борються з вульгарністю й фальшю, пустопорожньою балаканиною й бездушшям, відсталістю й неуцтвом. Блискуча сатира Михайла Євграфовича, на жаль, актуальна й сьогодні, тому що негативні типи, створені його безсмертним талантом, дивно живі й у наші дні. Але розглянути їх і знайти методи боротьби з ними допомагає великий письменник

Збережи - » «До якої низькості може дійти людина…» (по романі «Добродії Головлевы» ) . З'явився готовий твір.

«До якої низькості може дійти людина…» (по романі «Добродії Головлевы» )





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.