“Він сміло правду говорив…” “Ти хочеш знати: хто я? що я? куди я їду? - Я той же, що й був і буду все моє століття: Не худоба, не дерево, не раб, але людина!”

Так писав по дорозі в Сибір, в Илимский острог, Олександр Миколайович Радищев. Смертний вирок йому після висновків у Петропавловскую міцність був замінений на більше “м’який”: “Заклепавши в кайдани, заслати в каторжну роботу…” На десять років. З позбавленням всіх чинів і дворянства.

За що ж таке покарання? Не за злодійство або вбивства. А за книгу. За книгу, у якій говориться про важке життя кріпаків.

Здавалося, навіщо йому, цілком забезпеченому, богатому дворянинові-поміщикові, турбуватися про долю знедоленого народу? Живи собі спокійно, як більшість привілейованих класів, подорожуй по закордонах, міркуй над філософськими трактатами, до яким є схильність. Але душу йому не дозволяла цуратися правди. Він пише головну свою книгу - “Подорож з Петербурга в Москву”.

У російської історії й літературі чимало таких щирих патріотів, що щиро співчувають приниженою й ображеним, захищаючою їхньою ціною свого благополуччя, а часом і самого життя, що виступають проти рабства й несправедливості верховної влади. Одним з перших серед них ми називаємо й шануємо ім’я письменника Олександра Миколайовича Радищева, що за словами поета И. П. Пнина “сміло правду говорив, жертвував собою для загальних добро, був батьківщині син вірний”.